Зрозуміло, що прихід Армії УНР та визволення нею низки населених пунктів, у тому числі й Золотоноші, підняло дух населення. А на носі була вже весна. Тож не дивно, що селяни почали «гострити ножі, зубити серпи і мантачити коси», збирати розібрані на зиму кулемети.
Вже у березні 1920 року по всьому повіту діяли невеликі загони. Більшовики скаржилися, що повстанці «безнаказанно нападают на волости и села — (и) исчезают в лесах, болотах и кулацких хуторах». Так і згадуєш вислів «крутити веремію», тобто робити швидкі напади, атаки, нападати то тут, то там. Саме так діяли вереміївські отамани Нагірний і Келеберда.
У Золотоніському та сусідніх Хорольському й Кременчуцькому повітах оперували й чисельніші загони, наприклад того ж Келеберди, котрі мали по 200–300 козаків. Ось кілька повідомлень із Золотоніського повіту про те, як крутили веремію гайдамаки XX століття:
«В районе Еремеевской,[674] Жовнинской, В.-Буромской и Лялинской волостей оперирует Келеберда. 20 августа банда произвела налет на Жовнино, разбила Советский отряд… Бандитами выпускаются воззвания, что коммунисты продают Украину и агитацию против жидов и кацапов… Мобилизация прошла скверно… Разверстка тормозится бандитизмом…»[675]
«В ночь на 4 сентября в Васютинскую волость ворвалась банда, разграбила волисполком. Караул Советского отряда открыл по бандитам стрельбу, бой продолжался один час. Бандиты отступили в направлении Москаленок Еремеевской волости».[676]
«В Еремеевской, В.-Буромской, Прохоровской, Безпальчевской, Гельмязевской, Драбовской, Лялинской волостях милиция, терроризированная частыми бандитскими налетами, почти бездействует».[677]
«В селе Москаленки появилась банда 200 человек».[678]
До Савченка-Нагірного з’являється Гаврилко — представник Холодноярського повстанського комітету. Він запрошує отамана відвідати повстанком. У вересні 1920 року Савченко-Нагірний разом із ним перепливає на правий берег Дніпра і беззастережно підпорядковується Холодноярському повстанкому, продовжуючи, таким чином, традицію послуху старій гетьманській столиці Чигирину, адже майже три століття тому Вереміївська сотня вже входила до складу Чигиринського полку війська Богдана Хмельницького.
Повернувшись до Вереміївки, Нагірний збільшує свій відділ. До нього вливаються рештки загону отамана Келеберди. Виконуючи наказ Холодного Яру, Нагірний на чолі сотні вирушив на Хорол. Дії координував із місцевими повстанськими організаціями. Ось більшовицькі повідомлення про повстання в Золотоніському повіті:
«2 октября — положение в уезде тревожное, город на осадном положении…»[679]
«Положение уезда и города критическое, бандитизм принимает повсеместный характер, в корне разрушая всякую работу… По дороге Жовнино — Ирклеев бродят мелкие банды».[680]
«9 октября в Еремеевке была банда до 100 человек. Бандитизм там принимает широкие размеры. Организуется петлюровская банда под предводительством Савченко и неизвестного председателя партизанского комитета. Бандиты расклеивают воззвания, ведут агитацию; участвуют местные кулаки, интеллигенция. Работа волисполкома приостановлена…»[681]
«В уезде по некоторым волостям действуют только местные бандиты, которые мешают продработе, преследуют волмилицию».[682]
«В селе Москаленках Васютинской волости находится банда до 200 человек».[683]
«17 октября в с. Песчаное ворвалась банда, вооруженная бомбами, винтовками и револьверами, расклеивала воззвания и прокламации с призывом против жидов и к вооруженному восстанию против Советской власти… 19 октября в Ирклеев прибыла банда численностью до 30 человек, ограбила волисполком, телефонную станцию, обстреляла и разграбила милицию, захватила лошадь начальника района, 14 штемпелей… Настроение бедняков, кулаков, интеллигенции с. Песчаное контрреволюционное; советские учреждения не работают — мешают банды».[684]
«В Драбовской волости развивается бандитизм, прибыл агент Петлюры Беспощадный, проводящий митинги, организовывающий бандитские отряды… В Мойсенской волости бандитами разбиты волисполком и военком, работа приостановилась, (советские) служащие под угрозой бандитов отказываются работать».[685]
Вереміївський краєзнавець комуністичної орієнтації Олексій Бондар зазначав: «Нагірний (Савченко І.Г.) після смерті отамана Келеберди став одним з найбільших бандитів, командиром загону «щирих українців». Проводив він ту ж лінію, що і Келеберда, і, не дивлячись на умовляння жителів села (очевидно, комнезамівців. — Ред.) стати на сторону радвлади, продовжував боротись за вільну Україну. У своїй роботі був сміливим. Робив сміливі вилазки, не рахуючись зі своїм життям». Олексій Бондар називав Нагірного «запеклим націоналістом, який дорожив своєю сивою шапкою і синьою чумаркою та іншими націоналістичними клейнодами…»[686]
Затріщали морози, випав сніг, і повстанський рух знизив активність. Нагірний, як і інші отамани, вирішив на зиму розпустити загін. А тут якраз дійшли чутки про чергову «амністію». Нагірний використав її своєрідно. Він вирішив створити «свою» міліцію, яка б захистила селян від грабунку продзагонів і охороняла партизанів. З цією метою він відпускає частину повстанців, які нібито «розкаялися» і виказали бажання зі зброєю в руках стати на захист «соввласті». Сам же Савченко з ядром загону залишився зимувати на дніпровських островах, підтримуючи зв’язок із Холодним Яром.
Новосформований «летучий отряд по борьбе с бандитизмом» очолив «амністований» повстанець із загону Нагірного Микола Дібрівний (інколи пишуть Дубровний), який, зазначали згодом більшовики, «хотя и перешел на сторону соввласти, все-же не оставил своего прежнего гнусного дела — бандитизма». Перебуваючи на посаді командира червоного загону, Дібрівний підтримував тісний зв’язок з отаманом, передавав йому секретну інформацію, попереджав про наміри ЧК і міліції, зокрема й про плани ліквідації самого Нагірного.
Збереглася записка отамана до «червоного командира»: бачили, мовляв, як ви переправлялися через річку, але стріляти не стали, адже серед вас — чимало гарних хлопців.
Тим часом Нагірний знову з’являється на виклик Холодноярського повстанкому, зустрічається із заступником Гулого-Гуленка отаманом Герасимом Орлом-Нестеренком. Ознайомився з наказом Петлюри не проводити на власний розсуд активних виступів, а вести послідовну і обережну підготовчу роботу та чекати наказу про повстання.
Нагірний вертається на Лівобережжя і розбудовує підпільні структури. Нарешті приходить наказ про початок повстання. У розпорядження Савченка з Холодного Яру прибуває загін (200 козаків). З ними він здійснює успішний наліт на кінну сотню 5-го полку 5-ї червоної дивізії. Забирає 32 коней і зброю. Бере у полон 47 червоноармійців. Виконавши завдання, Нагірний переправляється через Дніпро і воює в околицях Холодного Яру.[687]
У травні 1921 року (орієнтовно 20–21 травня) його козаки порозвішували у селах листівки: «Наказую всім служащим Сов. — комуністичних установ на побережжі Чигиринщини негайно з дня оголошення цього наказу кинуть працю й надалі такої не проводить. За невиконання цього наказу усі служащі зазначених установ будуть караться вплоть до розстрілу. Керуючий Наддніпрянським партизанським загоном Нагірний. Земельний відділ і суд — працюйте. Отаман Нагірний».[688]
У другій половині червня 1921 року партизани перебували на дніпровських островах у районі Воронівки — Чигирина. Ворог виявив їх. Більшовицьке командування наказало 2-му батальйону 62-го полку завантажитись на бронеплав «Громкий» і «в кратчайший срок уничтожить банду Нагорного». Попереджені завчасно Дібрівним, партизани змінили місце табору. Довелося і «помполка 62 тов. Єґорову» отримати від начальства наганяй за те, що не впорався із завданням.