— Йому краще піти звідси, адже є правила і я теж не зможу їх порушити.
— Брат відпустив тебе одного разу, тож і ти його відпусти, — сказав він.
Він знаджував мене підкорятися різним правилам. Коли ми приходимо в цей світ, ми виявляємо, що люди до нас наскладали цілу купу різних правил. Іноді ці правила стають путами, а іноді — зброєю, як, наприклад, правила месництва. Туси Мерці використав їхнього батька, а потім убив його, тож вони цілком природно поклялися помститися — адже такі правила. Брат корчмаря не вбив мене тоді біля річки тому, що я не був туси Мерці. Якби він убив мене, то порушив би правила й люди б його засміяли.
— Він не вбив мене, оскільки не повинен був убивати, — відказав я. — Однак тепер я повинен його вбити, оскільки він убив мого старшого брата, і якщо я не вб’ю його, зустрівши, люди мене засміють.
Корчмар нагадав мені, що я повинен бути вдячним його молодшому братові, адже завдяки його вчинку в мене з'явився шанс стати туси.
Я ж у свою чергу нагадав йому, що вони вбили людину зовсім не заради того, аби я став туси, і зауважив:
— Не знаю, як ти, але твій молодший брат — боягуз. Я не хочу його бачити.
У кімнаті рипнуло вікно і почувся цокіт копит, що поступово віддалявся до крайнеба.
— Він поїхав, — сказав корчмар. — Я збудував тут гніздо, щоб нам було де жити, коли ми виконаємо справу, яку повинні виконати. Але тепер ти, паничу, позбавляєш його домівки.
— Однак це — згідно з правилами, — посміхнувся я.
— Я думав, як і всі, що ти не зважаєш на правила, — зауважив корчмар. — Однак ми помилялися.
Ми з ним сиділи за столом, на якому відвідувачі, які носили з собою ножі, повирізали хто що — таємничі символи й заклинання, руки, птахів, портрети осіб, викарбуваних на срібних юанях, навіть якусь річ, схожу на губи. Я сказав, що це — жіноча печера, однак корчмар наполягав на тому, що це — рана. Насправді він мав на увазі, що це я поранив його. Коли він утретє сказав, що то — рана, я зацідив йому кулаком в обличчя. Коли він піднімався з землі, обличчя в нього було брудне від пороху, а з очей сипались іскри.
У цей момент увійшов Хуан Чумінь і бундючно всівся, гукаючи, щоб йому принесли горілки, та виказуючи намір передати мені кількох своїх особистих охоронців, щоб вони приєдналися до моєї команди.
— Мені нічого від тебе не потрібно.
— Хіба мені потрібно тут турбуватися про свою безпеку?
Бачите? Хуан Чумінь був справді розумною людиною. У нинішній ситуації він цілком і повністю віддавав свою долю в мої руки. Як тямуща людина він розумів, що коли хтось дійсно має намір його вбити, кілька охоронців йому не допоможуть, тож віддавши їх, він зможе не хвилюватися за себе. Натомість хвилюватися за нього буду я. Для нього ж єдиним збитком буде те, що на людях він уже не виглядатиме так значно, як людина з охоронцями. Однак то — не великий збиток, якщо врахувати, що йому не потрібно буде весь час оглядатися й спати з настовбурченими вухами. Він випив піалу горілки й скривив губи в посмішці — кілька крапель рідини впали йому на жовті вуса. Я порадив йому завжди приходити до цієї корчми, коли він схоче випити. Він спитав, з чого це я потрапив у таку залежність, що навіть пити горілку йду в одне й те саме місце? Тоді я повідомив йому, що в цій корчмі він може не платити за випите. Він знову спитав, чи це я звільнив цього корчмаря від податків?
— Ні, — відповів корчмар, — я буду записувати, а потім панич розплатиться.
— Ти що, його друг? — спитав Хуан Чумінь. — У панича дуже дивні друзі.
— Я сам не знаю, — відповів корчмар. — Напевне, тому, що мій молодший брат — убивця.
Хуан Чумінь ледь не захлинувся горілкою, а його жовте обличчя аж змінилося в кольорі.
Коли він ішов зі мною до виходу з корчми, то заточувався, ніби п'яний, і трохи заспокоївся тільки тоді, коли я повідомив йому, що той чоловік став убивцею з потреби помститися за рідних. Я ж натомість відчув, як горілка вдарила мені в голову, і на мосту від річкового вітерцю сп'яніння ще посилилося. Хуан Чумінь запропонував мені триматись за його плече.
— Його брат дійсно вбивця? — спитав він мене.
— Так, і це мені відомо, — відказав я. — Але що робиш ти, я не знаю.
Він подумав-подумав і сказав:
— Я тепер і сам не знаю, що я роблю. Давай так: я буду твоїм наставником.