Він сказав це слово китайською: наставник. У моїй дурній голові гуло, ніби там співав рій бджіл, і під це гудіння я запитав його:
— А я тоді буду ким?
Він знову подумав, а потім голосно прокричав мені на вухо:
— Нині ти поки що ніхто, однак можеш стати тим, ким захочеш.
Так, дійсно, якщо ви — син туси, однак не спадкоємець його місця, ви — ніхто. А після смерті старшого брата батько не подавав жодного натяку на те, що хоче зробити мене своїм спадкоємцем. Моя теща також написала листа, в якому говорилося, що мені зовсім не обов’язково їхати до неї. Вона писала, що оскільки в родині Мерці сталося так багато прикрих подій, вона не може віднімати в туси Мерці останнього сина й робити його своїм спадкоємцем. Однак управитель натякнув мені, що одного дня я можу посісти обидва місця туси. Наставник Хуан також роз'яснив мені це дуже чітко.
Однак, звичайно, вони сказали мені, що цього потрібно чекати.
Гаразд, відповів я, давайте почекаємо, я не поспішаю.
Так минали день за днем і місяць за місяцем. Управитель і наставник керували торгівлею й ринком, а двоє прислужників і Санг'є Дролма виконували решту повсякденної роботи. Через кілька років дурний панич родини Мерці став найбагатшою людиною на цих землях. Цю новину повідомив мені управитель, принісши одного разу зошит з розрахунками.
— Навіть зрівнявся з батьком? — спитав я.
— Перевершив, — відповів він. — Ти ж знаєш, що опій давно вже нічого не вартує. А торгівля на нашому ринку тільки-тільки починається.
Того дня я поїхав верхи на прогулянку й узяв із собою Тхарну. Дорогою я повідомив їй цю новину. Після повернення на кордон, вона більше не шукала інших чоловіків, і мене це цілком влаштовувало.
— Ти справді найбагатший серед туси? — спитала вона.
— Так, — відповів я.
— Не повірю! Тільки поглянь на людей позаду тебе — і що це за люди?!
Я подивився назад — там їхали найбільш наближені до мене люди. Тхарна, звернувшись до неба, сказала:
— О Небо! Поглянь у чиї руки ти віддало цей світ!
Я знав, що вона так говорить тому, що тішиться.
Так, дійсно погляньте: мій управитель — кульгавий, наставник — старий дід із жовтими вусами, а два прислужники, можливо, тому, що вже довго живуть зі мною, будь-яку подію зустрічають із незмінним виразом обличчя: Аїр — сором'язливо, а Соднам Г'ялцен — із люттю. Соднам Г'ялцен тепер був головою приватних охоронців, які відповідали за збір податків. Йому дуже подобався розроблений спеціально для цього стрій приватного охоронця. Дролма тепер була керівницею всіх служниць і кухарок. Вона погладшала. Для жінки її віку чоловіки вже не мають великого значення, тому вона почала забувати срібляра, а також, здається, забула й той час, коли була моєю служницею.
Тхарна спитала мене:
— Чому Санг’є Дролма не завагітніла ні від тебе, ні від срібляра, ні від управителя?
Вона поставила мені запитання, на яке я не міг відповісти. Тому я повернув їй її ж запитання й спитав її, чому вона не народить мені дитину.
Вона відповіла, що не знає поки що, чи варто народжувати для мене дитину.
— А якщо ти дійсно дурень, тоді мені теж доведеться народити дурня?
Моя вродлива дружина не переконана, чи її чоловік — дурень, подумав я.
— Якщо ж я — дурень, то твій живіт так і залишиться пустим на все життя, — відказав я їй.
— Коли я переконаюся, що ти — справді дурень, я шукатиму собі іншого чоловіка, щоб зачати доньку.
Я не вірив, що дитину можна отримати, коли схочеш, чи, навпаки, не мати, якщо не хочеш. Однак Тхарна показала мені кілька рожевих пігулок, що нібито походили з Індії. У цій країні завжди було чимало дивовижних речей, а ще й англійці привезли туди не одну чудасію. Тому якщо нам траплялася річ, що виходила за межі нашого розуміння, варто було сказати, що вона з Індії, і ми цьому вірили. Навіть мак, що прийшов до нас із китайських земель, був привезений туди англійцями з Індії сто десять років тому, як сказав наставник Хуан. Тому я вірив, що завдяки рожевим пігулкам Тхарна може не мати дитини, якщо не хоче, або ж мати хлопчика чи дівчинку — за бажанням. Так само, як ми їмо страви тієї куховарки, якої схочемо. Ось такі, нічим не прикриті, відносини були в нас із Тхарною, проте мені подобались ця щирість і відвертість. Я обожнював Тхарну за її вміння зробити наші відносини такими. Вона вміла тримати такі справи під контролем. І ще вона вміла обирати час, щоб говорити про такі справи.
Ми вже доволі довго їхали верхи, і нас у спини підганяв вітер. Нарешті ми зупинились на невеличкому пагорбку. Перед нами розстилалося в усій своїй силі широке, трохи горбисте високогірне плато. У небесній височині завмер орел, простягнувши крила, й не рухався. У цю мить усі конкретні речі зробились абстрактними, а справи, що зазвичай пронизували болем до кісток, проминали, лише злегка зачепивши шкіру, ніби гаряча куля, що потенційно становить небезпеку для життя, але наразі тільки обпекла трохи волоски.