— Я намагатимусь не виходити з цієї кімнати, а ти веди з ними переговори, — тільки й залишалося мені сказати.
Дивлячись на мій жалюгідний вигляд, управитель сказав:
— Паничу, навіть якщо ти й припустився невеликої помилки, туси не буде тобі докоряти.
— Іди, — сказав я йому на це.
Він вийшов і відразу ж наказав прислати до мене дівчину. Якщо доньку туси Ронггонг визнати для порівняння за квітку, то дівчина, яка тепер була переді мною, навіть і в листочки їй не годилася. Я її прогнав. Однак замість неї з’явилась інша. Мабуть, управитель хотів знайти мені дівчину, яка б розвіяла чари тієї красуні, однак він помилився, адже ту дівчину ніхто не міг замінити. І я зовсім не хотів відразу ж із нею йти в ліжко. Я тільки хотів із нею поговорити. У моїй голові промайнула така думка, що якби я поговорив із тією дівчиною, можливо, моя б голова прояснилася, і другий панич родини Мерці відтак не був би вже невиліковним дурнем.
26. Дролма
Запопадливість управителя того вечора мене розсердила. Він навіть відрядив людину пошукати дівчину за межами фортеці, тож серед ночі, коли мені нарешті вдалося прогнати з-перед очей обличчя доньки туси Ронггонг і ледь поринути в сон, мене розбудив цокіт копит швидкого коня.
Оскільки Соднам Г'ялцен і Аїр-молодший все ще стояли перед моїм ліжком, я, скрегочучи зубами від злості, сказав останньому:
— Піди і вбий того, хто приїхав на коні, а тому коню відрубай ноги!
— Не вийде, — сказав мені, сміючись, Соднам Г’ялцен, — цю людину послав управитель, щоб знайти тобі дівчину в ліжко.
Ще одна дівчина постала переді мною. Я, дивлячись тільки на її низ і не збираючись навіть піднімати голови, сказав:
— Іди до того, хто тебе знайшов.
Однак коли підлеглі, оточивши дівчину, пішли вже до дверей і відчинили їх, до кімнати залетів вітерець і приніс із собою запах свіжої трави. Я покликав дівчину назад і, так само не дивлячись на її обличчя, потягнув ближче до свого носа її рукав. Так, запах свіжої трави йшов від її тіла, тож я спитав:
— Дівчина з пасовища?
— Так, паничу, — відповіла вона.
З її вуст злітав аромат розсипаних по траві квітів. Я наказав підлеглим вийти, а дівчині — залишитись і поговорити зі мною. Коли слуги вийшли, я сказав до неї:
— Я захворів.
Вона засміялась.
Багато дівчат у цей момент пускають сльозу, адже хоча їм дуже подобається бувати в ліжку, вони все одно роблять вигляд, що не мають до того охоти.
— Ти мені подобаєшся, дівчино з пасовища, — сказав я.
— Однак ти навіть і не глянув на мене!
— Загаси каганець і розкажи мені якусь історію про пасовище.
Коли згасло світло, мене оточили тонкі аромати квітів і запах свіжої трави.
На другий день я залишив управителя опікуватися далекими гостями, а сам поїхав на пасовище, звідки походила вчорашня дівчина, прихопивши і її з собою.
На пасовищі люди напнули для мене красивий намет біля гарячого джерела, і поки я киснув у ньому, дивлячись угору на хмарки, що пропливали по небу, я забув про доньку тусині. Дівчина з пасовища наготувала мені силу-силенну страв, після чого прийшла до джерела і, дивлячись на мене голого в воді, сказала:
— Паничу, виходь поїси трохи, а то я вже не встигаю відганяти усіх цих ґедзів.
Вона була міцної статури й невимушених манер. Згадуючи, що декілька років тому в мене була служниця Дролма, я вже й не думав, що цей світ збереже на цьому пасовищі для мене ще одну Дролму, тіло якої поширює аромати трав і квітів пасовища.
— Тебе звати Дролма? — спитав я.
— Ні, — відповіла вона, — мене звуть не Дролма.
«Дролма!» Багато років тому, коли я прокидався вранці, я хапався за руку Дролми. Відтак я крикнув до куховарки Санг'є Дролми, яка саме була заклопотана облаштуванням усього нашого люду:
— Дролмо, тут є людина з таким самим ім’ям, як у тебе.
Дівчина з пасовища подивилася на Санг'є Дролму й відразу все зрозуміла.
— Я не піду в замок і не буду куховаркою, — сказала вона, — я хочу залишитися на пасовищі. Я — тутешня дівчина.
— Гаразд, — відповів я, — не будь куховаркою й залишайся на пасовищі, а також виходь заміж за свого милого. Однак зараз тебе будуть звати Дролма.
Вона роздягнулася догола й лягла зі мною поруч на м'яке піщане дно у воді гарячого джерела[126].
— Вода поглинула твій запах, — сказав я.
Вона кинулась мені на груди й почала схлипувати.