— То він що, когось шантажував? А кого?
— Цілком можливо, що свого вбивцю…
Ми поговорили ще з півгодини. До розслідування більше не поверталися. Не хотілося. Надто вже були від того стомлені. Попоївши, ми зі Стасом прихопили ще чіпсів і пішли до вітальні працювати. Ліза ж, прийнявши ванну та нарешті розслабившись, поринула в довгоочікуваний сон.
У двох кімнатах квартири на п’ятому поверсі вимкнули світло. Лише у вітальні ще хтось працював. При світлі вуличного ліхтаря знову зблиснув золотий перстень. Вітер усе дужчав. Ще хвилина, і ліхтар згаснув. У вітальні світло теж досить раптово згаснуло…
Чоловік із перснем зник так само таємниче, як і з’явився.
— А хай йому грець! — вилаявся Стас. — Це ще що таке?
Ми з другом сиділи в цілковитій темряві. Я дослухався. На сходовому майданчику почулися голоси: повибігали сусіди.
— Певно, трансформатори полетіли, — констатував я неприємний факт.
— Що будемо робити?
Я ввімкнув ліхтар на мобільному. Обережно в напівтемряві ми пробралися до дверей. У кімнатах було тихо: дівчата вже спали. Я відчинив вхідні двері. Метушилися сусіди. Дехто був із ліхтарем, хтось — зі свічками. Чийсь голос гукнув:
— Я вже зателефонувала в аварійну! Поломка через сильний вітер. Обіцяють за день-другий полагодити.
Сусіди ще більше зашуміли. Почулися незадоволені вигуки:
— Що, за день-другий?!
— Що ж там робити аж день-два?!
— Я не здивуюся, що це займе далеко не день-два, — додав ще й третій голос.
Ми зі Стасом переглянулися. У поглядах обох прочитувалося очевидне: нічого не вдієш, доведеться кинути роботу.
— Можна продумати деякі плани на папері. Скористаємося ліхтарями, — запропонував Стас. — Ну, а решту… Я подзвоню додому, можливо, у нашому районі світло є. Якщо так, то підемо до мене. Без компа ми ж нічого не зробимо…
Ідея була непогана, однак мене знову вогнем пропалило неприємне відчуття. Усім нутром я відчув його присутність. Я відразу ж причинив двері. Залишити дівчат?..
— Запах крові, її колір… Для них це найприємніше відчуття. Під час убивства людини в їхню кров потрапляє величезна кількість адреналіну. Серцебиття пришвидшується…
Я прийшов із Лізою на лекцію професора психології з Гуманітарного університету. Вона часто ходила на подібні зустрічі. Останнім часом я й сам усім тим зацікавився, тому часто її супроводжував. Подібні лекції були дуже пізнавальними.
Стас допоміг мені з проектом, я щойно повернувся з роботи. Справа була здана вчасно завдяки Стасові. Він майже сам допрацював увесь проект. Я пропонував йому половину гонорару, та він відмовився. Дивний хлопець. Але, хай там що, ми домовилися на вихідних пограти в більярд. На суботу та неділю мали приїхати батьки Лізи й Каті: я міг спокійно їх залишити.
Ліза уважно слухала професора.
— З кожним разом такі люди все більше потребують цього гормону. Саме тому кожне наступне вбивство часто відзначається ще більшою жорстокістю. — По моїй спині пробігли холодні мурахи. — Собаку, який хоча б раз спробував людської крові, найчастіше вбивають. Чому? Тому, що йому може захотітися ще. Це хижак. Так само й із людиною. Спробував кров, пізнав відчуття шаленого викиду адреналіну — цілком імовірно, що захочеться ще. Найчастіше таке бажання вроджене. Шизофренія — один із прикладів того, — продовжував лектор. — На жаль, ця хвороба передається спадково. Якщо в когось у сім’ї були чи є хворі на цю хворобу, у будь-якому випадку вона з’явиться в цій родині знову. Шкода, але особливо у наш час від цього ніхто не застрахований.
Окрім генетичних причин захворювання, є ще й соціальні: бідність, расова дискримінація, неблагополуччя в сім’ї, погані умови проживання та безробіття. Перенесені в дитинстві знущання та травматичні хвилювання також можуть слугувати причиною захворювання, щоправда, у вже більш зрілому віці.
Узагалі найчастіше шизофренія починається в пізньому підлітковому віці або ж у початковому періоді дорослого життя. У наш час DSM[1] налічує п’ять підкласів шизофренії: параноїчний, дезорганізований, кататонічний, недиференційований та остаточний…
Сьогоднішня лекція була не надто цікавою. Можливо, у світлі останніх подій. Якось не хотілося слухати про подібне.
— Тобі цікаво? — запитав я в Лізи.
Кохана занотовувала в записничок. Кивнула, не відволікаючись. Поправила окуляри й продовжила писати. Я почав вовтузитися. Скоро мені стало зрозуміло, що заважаю своєму сусідові. Я нічого не міг вдіяти: не знаю чому, та мені ставало якось ніяково від слів професора. Він перераховував симптоми хвороби. Я вже не слухав.
1
DSM — це керівництво з діагностики й статистики, довідники, розроблені Американською психіатричною асоціацією. Вони містять реєстри та опис психіатричних діагнозів, аналогічні керівництвам міжнародної класифікації хвороб. (