Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
— Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
— Погуляти вийшов, — відповів їжак.
— Погуляти? — зареготав Заєць. — А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
Ця насмішка дуже розсердила їжака, бо ноги в нього таки криві.
— Ти, певно, думаєш, — каже їжак до Зайця, — що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
— Авжеж, — відповів Заєць.
— Можемо спробувати, — мовив їжак. — Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
— Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? — сміявся Заєць.
— Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
— Гаразд! — відповідає Заєць. — Давай руку. А тепер біжім.
— Ну, ну, чого так поспішати, — відповів їжак. — Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. А їжак тим часом поплентався додому.
Приходить їжак додому і каже до своєї жінки:
— Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
— А чого мені в поле? — питає їжачиха.
— Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
— Чи ти, чоловіче, з глузду з’їхав? — скрикнула їжачиха. — Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?
— Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти. Що мала їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
А дорогою їжак і мовить до неї:
— Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»
Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.
Приходить, а Заєць уже там.
— Ну, що ж, біжімо? — питає Заєць. — Ну, раз… два…
Один став в одну борозну, другий — у другу.
Заєць крикнув «три» і рушив сам, як вихор, нивою.
А їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє перше місце. А Заєць біжить щосили. Та коли добіг на кінець ниви, аж тут їжакова жінка з другої борозни кричить йому назустріч:
— А я вже тут!
Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той їжак, бо, знаєте, їжак і їжачиха однаковісінькі на вигляд.
— А це ж як могло статись? — скрикнув Заєць. — Біжім ще раз, назад!
І, не передихнувши добре, він вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину. їжачиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там їжак йому назустріч:
— А я вже тут!
Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий їжак мене випередив? І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
— Ану, ще раз біжім!
— Про мене Семене, — мовив їжак, — біжім хоч десять разів, мені байдуже.
Побіг Заєць, а знизу знову чує:
— Я вже тут!
Біжать ще раз угору — знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, а їжак кожного разу був «уже тут». Чи Заєць добіжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: «Я вже тут». А сімдесят четвертий раз Заєць не добіг. Саме на середині ниви впав на землю і сконав на місці.
А їжак гукнув на свою жінку, і обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли.
Після того ввесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.
ВОВК-СТАРШИНА
Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лісу, а за пнем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже:
— От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-шукаю!
— А нащо я тобі здався? — питає Вовк.
— Та, бачите, громада послала мене за вами і пильно наказала: «Йди і без Вовка до села не повертайся!»
— А нащо я громаді здався? — питає Вовк.
— А ви й не знаєте? Адже у нас у селі старшину вибирають.
— Ну, так що з того, що вибирають?
— Не то біда, що вибирають, — каже Осел, — а то біда, що нікого не можуть вибрати. Вже всі господарі пересварилися проміж себе, а далі кажуть: «Тут хіба один Вовк із лісу може старшиною бути». Як сказали це, так на цьому й погодились і вислали мене, щоб я вас зараз привів до села. Таке-то діло.