Цю розповідь подано в двох великих листах, які збереглися до нашого часу.
У начальника флоту була приятелька Ректіна, яка мала віллу на схилі Везувію. І ось Пліній Старший одержав від Ректіни листа з проханням урятувати її з великої біди. Флотоводець велів негайно підготувати легкий корабель і вийшов у море. Пробираючись крізь густу хмару попелу та каміння, він диктував секретареві опис своїх спостережень і переживань. Але незабаром мілини й кипуча вода перегородили суднові дорогу. Не слухаючи поради капітана, Пліній Старший повернув до Стабії, попав туди під вулканічну зливу і, вчадівши від отруйних випарів сірки, загинув.
Ось як Пліній Молодший описує те, що сталося з ним особисто: «В той час я з матір’ю перебував ще в Місенах. Усю ту ніч, коли дядька не було дома, тривав страшний землетрус. Як тільки зійшло сонце, мати, охоплена жахом, прибігла до моєї спальні. Ми постановили негайно покинути місто, бо бачили, що всі будинки в першу-ліпшу хвилину можуть розвалитися. За нашим прикладом пішло й населення міста; люди, випереджаючи нас, квапливо сунули вперед.
При цьому можна було спостерігати незвичайні сцени. Од двигтіння землі екіпажі так хиталися, що могли от-от перекинутись. Море, здавалося, відступало, залишаючи на піску живину. На небі здіймалася зловісна чорна хмара, яка час від часу спалахувала блискавками.
За хвилину навколо стало темно, мов уночі в неосвітленій кімнаті. Чути було плач дітей, ремствування матерів, вигуки. Кликали хто батьків, хто дітей, чоловіків, жінок. Одні оплакували власну долю, інші побивалися за своїми родичами, були навіть такі, що просили смерті. Багато хто благально здіймав руки до богів, однак більшість кричала, що богів уже немає на світі, і що це настала остання, вічна ніч».
Доля Кампанії справила глибоке враження на італійський народ. Щоб подати допомогу нещасним жертвам Везувію, імператор створив сенатську комісію і навіть особисто приїхав на місце катастрофи. Тіт наказав вивезти з Помпей усе, що тільки можна було вивезти, і особливо статуї богів та імператорів, які пощастило відкопати. Здирали навіть мармур з колон і аттік[57], що визирали на поверхню. Мешканці копали тунелі, добиралися до своїх домівок і забирали з них усе найцінніше. Сліди цих розшуків — виломи в мурах — і досі можна бачити в руїнах відкопаного міста.
Інакше було в Геркуланумі. Вулканічна кора завгрубшки 15 метрів була там тверда, мов скеля, тому говорити про будь-які рятувальні роботи не доводилось. А згодом на пагорку виникло велике село Ресіна, і це дуже утруднило археологічні розшуки. Отже, можна з певністю сказати, що в невідкопаних частинах Геркуланума криються неоціненні скарби римсько-грецької культури, які ще ждуть лопати і кайла археолога.
Загибель двох квітучих міст відбилась і в римській літературі. Поет Статій написав про це вірш, а сатирик Марціал, побувавши 88 року в Неаполітанській затоці, склав епіграму, присвячену побаченим руїнам. Імператор-філософ Марк Аврелій[58] указав на долю Помпей і Геркуланума як на наочний приклад того, що все на цьому світі тлінне, все минає, лишається тільки вічна гіркота. На підставі двох листів Плінія Молодшого, катастрофу описав у своїй історичній праці й Таціт, але ці розділи, на жаль, загинули.
Доля знищених міст Кампанії незабаром відійшла в свідомості італійців на другий план, бо країну спіткало нове стихійне лихо: у столиці Римської імперії спалахнула величезна пожежа, під час якої згоріла половина міста; а потім серед бездомних погорільців виникла страшна епідемія чуми.
Минуло небагато часу, й люди забули про вибух Везувію, забули навіть, де були Помпеї та Геркуланум. Над заваленими попелом руїнами цих міст споруджено нові будинки, посаджено дерева й виноградні лози. Пам’ять про них збереглася тільки серед селян, які там оселилися. Вони назвали весь район «Civita», тобто місто.
В середні віки про Помпеї та Геркуланум уже ніхто ніде не згадував. Якби звичайну людину спитали тоді про трагічну долю тих міст, вона б тільки плечима здвигнула. Та ось несподіванка: глянувши на якусь середньовічну карту Італії, ми побачили б на ній точно нанесені Помпеї і Геркуланум. Чим пояснити цю дивну суперечність? Таємниця полягала в тому, що в середні віки було зовсім занедбано самостійні природничі дослідження; картографи сліпо й бездумно копіювали римські карти, створені ще до катастрофи, напевне, і не підозрюючи, що Помпей та Геркуланума давно немає серед живих міст.
Уже в епоху Відродження, коли люди вміли друкувати книжки, опубліковано листи Плінія Молодшого, і це знову викликало зацікавлення римськими містами Кампанії. Письменники Ренесансу згадують про них у поемах та хроніках, але й тоді ніхто не зробив спроби визначити, де насправді були ці міста.