Важко повірити, що ця пустеля була колись густонаселеним краєм з багатьма містами, що люди збирали на ній великі врожаї хліба, всяких овочів, що тут розквітали наука й мистецтво, буйно розвивалися торгівля й ремесла. Але ж великі, круті «пагорби з руїнами на вершинах не залишають ніяких сумнівів у тому, що давно колись ця нещасна земля знала багату й славну молодість. З її надр археологи викопують тепер масивні укріплені мури, палаци, храми, книгозбірні, скульптури й оздоби з благородних металів, які свідчать про геніальність тих стародавніх людей, про їхню високорозвинену культуру й цивілізацію, про могутність їхніх володарів, про те, що ця земля давала багаті врожаї.
Кілька тисяч років тому територія Месопотамії була дном Персидської затоки. Потім води почали поступово спадати, на їхньому місці-утворилися великі болота. Ріки Тігр і Євфрат несли з Анатолійських височин мул, який висихав на сонці, утворюючи серед багниськ та очеретів острови з родючим грунтом. Незабаром у річках і каналах закишіло рибою, в очеретах почало гніздитися птаство, влаштовували свої лігвища вепри, а на островах зазеленіли фінікові пальми, які давали поживні плоди.
Серед пустинних просторів це місце, де так буйно квітло життя, мало здаватися першим прибульцям землею обітованою. Щороку води обох річок виходили з берегів, широко заливаючи навколишні рівнини. У серпні й вересні вони знову спливали в свої річища. В цей час вищі місця швидко висихали під палючим тропічним сонцем, і тільки в долинах лишалися болотисті калюжі. Досить було вгамувати приррду, провести канали й розподілити воду відповідно до потреб, щоб мочарі перетворилися на сади й городи.
Перші поселенці прибули до південної Месопотамії в далекі і маловідомі нам доісторичні часи. Археологічні розкопки в арабській місцевості Ель-Обейд, за сім кілометрів од руїн Ура, свідчать, що вже в епоху неоліту там квітло повнокровне життя. В селищі знайдено рештки хаток-мазанок, зроблених з мулу та очерету, горшки, виліплені руками, без гончарного круга, сапи, сокири з полірованого кременю, глиняні серпи, випалені у вогні, кам’яні підкладки, на яких, мов на полозах, відчинялися двері осель, човни, а також риболовні гачки. Жителі селища розводили свійських тварин, обробляли землю й ловили рибу. Кам’яні прядки та важки до кросен свідчать, що вони знали вже й ткацтво. Ці люди прикрашали себе намистом з вулканічної лави, мушлів або прозорого кварцу і, як видно з викопаних статуеток, татуювали своє тіло. Досі невідомо, звідки походили ті люди. Вчені припускають, що то були семітські племена аккадців[15], які потім з невідомих причин переселилися в північну частину Месопотамії, створивши там свою власну державу.
Шумери з’явилися в південній Месопотамії набагато пізніше. Археологічні знахідки говорять за те, що вони зайняли цей край мирно і поступово злилися з тубільцями — народом, який прибув сюди раніше. Шумери були прекрасними хліборобами. Це вони збудували тут розлогу систему каналів, щоб осушити болота і зберегти воду за посухи.
Під управною рукою шумерського хлібороба земля Месопотамії почала родити значно краще. Документи, які належать приблизно до 2 500 років до нашої ери, твердять, що ячмінь давав пересічно 66-кратні врожаї. Грецький історик Геродот[16] пише, що там збирали зерна в двісті разів більше, ніж витрачали на посів. Римський письменник Пліній Старший[17] твердить, що врожай на полях Месопотамії збирали двічі на рік, а на житнищах крім того ще й пасли вівці.
У третьому тисячолітті до нашої ери південна Месопотамія стала вже густонаселеним краєм: тут було багато міст, і споруджували їх близько одне від одного. Найбільші з цих міст — Ніпур, Ісін, Шупарак, Ума, Лагаш, Урук, Ур і Еріду. В північно-західній частині краю жили семітські племена аккадців. Їхніми містами були Опіс, Акшак, Сіппар, Вавілон, Кута, Кіш і Аккад.
Шумери, як і всі інші народи, жили спочатку родинними общинами. Та щодалі зростала урожайність грунту, розвивалася техніка обробітку землі, і шумерські селяни виробляли більше, ніж їм потрібно було для життя. Надлишки привласнювали собі ватажки родів. Первинна община поступово розкладалась і поволі перетворювалась на класове суспільство. Археологічні знахідки незаперечно доводять, що в третьому тисячолітті до нашої ери тут уже була глибока прірва між класами. На чолі окремих міст стояли царі-жерці, оточені німбом божественності. Жили вони разом з іншими жерцями і можновладцями в пишних палацах, серед небувалої розкоші, а селяни й ремісники тим часом більше й більше перетворювалися власне на рабів.
15
Шумери й Аккадці — дві основні групи стародавнього населення Дворіччя. Аккадці належали до семітських племен (тобто до тієї групи, до якої належать араби і євреї); походження шумерів досі не з'ясовано. Так само немає єдиної думки і про час їхньої появи в долині Тігру і Євфрату. З. Косідовський вважає, що аккадці з'явилися раніше від шумерів, однак радянські вчені схиляються до визнання саме шумерів тубільним населенням Месопотамії.
16
Геродот — найвидатніший із старогрецьких істориків (485–405 рр. до н. е.). В своєму творі подає дуже важливі відомості з історії різних країн, у тім числі — і Скіфії, що була на території України.
17
Пліній Старший — великий римський учений-енциклопедист (23–79 рр. н. е.). Автор «Натуральної історії», в якій узагальнив усі тогочасні знання про Всесвіт. Загинув під час виверження Везувію.