Сліди кольорів, які збереглися на цеглинах, допомогли археологам встановити додаткові деталі: нижні два поверхи було пофарбовано в чорне, третій — у червоне, а святиня на вершині блищала сапфіровою блакиттю стін і позолотою бані.
Кольори не тільки прикрашали споруду, вони мали й певне символічне значення, зв’язане з уявленнями шумерів про будову всесвіту. Чорний колір означав потойбічний, підземний світ, червоний — землю, голубий — небо, а золотий — сонце.
У мурах піраміди зроблено вузькі щілини, трохи схожі на бійниці в старовинних фортецях. Спочатку було незрозуміло, навіщо тут ці дивні отвори. Піраміда являла собою суцільний масив з цегли, отже, щілини не могли бути вікнами. Тільки після довгих досліджень і дискусій археологи впевнилися, що цими отворами стікала з терас вода. Але звідки ж на терасах вода, якщо в Месопотамії майже не було дощів? Учені знайшли відповідь на це питання, і вона сама була неабияким відкриттям. На терасах, виявляється, росли сади, для яких шумери спеціально наносили землі. Зрозуміло, що в умовах тропічного клімату квіти й дерева доводилося часто й щедро поливати. Якби зайва вода не витікала через отвори в мурі, то вона б весь час підмивала фундамент піраміди, і будівля рано чи пізно розвалилася б.
Клинописні таблички цілком підтвердили припущення археологів. В одному з написів вавілонський цар Набонід повідомляє, що він наказав очистити від гілок і полагодити святиню «Гігпар-ку». Таємниця цих гілок з’ясувалася, коли вчені визначили положення святині. Святиня стояла, біля підніжжя піраміди, тобто одразу ж під терасами, звідки, напевно, несумлінні садівники скидали обрізані гілки, зовсім не турбуючись тим, що вони падають на дах нижнього будинку.
Основною частиною шумерського релігійного ритуалу були процесії. Їхня пишнота, мальовничість і блиск були, певно, одним із тих засобів, що допомагали тримати в покорі гноблених людей, які кривавицею добували собі шматок хліба. Цар-жрець величав себе «намісником бога на землі», підкреслюючи цим, що не він, цар, а сам бог є володар усього багатства краю. Селянам і ремісникам наказували вірити, що, віддаючи «намісникові бога» більшість плодів своєї праці, вони виконують конче потрібний і благочестивий релігійний обов’язок.
Якою ж чарівною мала бути велична будова зикурату! Висока вежа вигравала на сонці багатою гамою кольорів, смарагдовою зеленню висячих садів і блакитно-золотою святинею, яка десь у піднебесній вишині палала під промінням сонця, немов видиво з іншого світу.
Ця святиня була не просто собі релігійний храм, а приватна оселя бога, і звичайні смертні не мали до неї доступу. Вони тільки юрмилися біля підніжжя піраміди, боязко дивлячись, як відбувалися релігійні обряди. В той час, коли хор жерців у супроводі флейт, арф та бубнів співав урочисті гімни, сходами вгору і вниз ішла процесія — цар, жерці й сановники в парадному вбранні, всипаному золотом і самоцвітами. Над головами у них лопотіли корогви й погойдувались емблеми бога Наннара.
Пишнота процесії, звичайно, глибоко западала в свідомість і пам’ять стародавніх людей. Зв’язані з нею легенди та притчі пережили й шумерів, і зикурати, які давно вже перетворилися на руїни. Давні спогади про той церемоніал відбилися в Біблії. В описі сну біблійного Якова[18] розповідається про почет янголів, що піднімався й спускався по драбині. А це ж і є образ шумерської ритуальної процесії на сходах піраміди. Племена Авраама з часу поневолення в Урі передавали його з покоління в покоління І вже по-своєму перетворили в драбину Якова з Старого завіту. До археологічного відкриття Вуллі ніхто навіть не припускав, що біблійна алегорія має якийсь зв’язок із справжніми історичними подіями і що янгольська драбина таїть у собі таємницю могутніх пірамід стародавнього Шумеру.
ЗАХОВАНИЙ СКАРБ І ЗГАРИЩЕ
Піраміда в Урі, як показали розкопки, не стояла самотньо на відкритому місці. Її оточували з усіх боків менші храми, господарчі склади й оселі жерців, утворюючи певною мірою окрему частину міста.
Серед усіх тих будівель вирізнявся своєю величністю храм богині Нінгал, дружини бога Наннара. Це був складний комплекс зал, каплиць, галерей довкола внутрішнього подвір’я, майданчиків і фортечних мурів, який виник протягом багатьох сот років і досягнув досить великих розмірів.
18
Яків та його сон — згідно з біблійною легендою, Яків — син Ісаака і внук Авраама. В одному місці Біблії розповідається про те, як Яків пішов шукати собі дружину до Месопотамії і, заснувши по дорозі, бачив уві сні величезні сходи, які з'єднували небо з землею. По цих сходах спускалися й піднімалися янголи, а нагорі стояв бог.