Наприкінці XVIII століття Єгипет ще був для європейців таємничою, повною чарів країною. Історію її знали тільки з творів стародавніх письменників, таких, як Геродот, Страбон[28], Діодор Сіцілійській і Плутарх[29], а також з туманних повідомлень, залишених письменниками епохи Відродження. Мандрівники ж, які поверталися від Нілу, розповідали чудеса про стародавні руїни, що є в цьому краї, про храми, піраміди, колони, про величезні фігури-сфінкси та обеліски, згори донизу вкриті таємничими знаками й напівзасипані летючими пісками пустелі. Серед цих мандрівників був і польський археолог та історик Ян Потоцький (1761–1815), який 1797 року, тобто за рік до походу Наполеона, видав французькою мовою свій твір «Подорож по Туреччині та Єгипту».
Крім завоювання Індії і Єгипту, Наполеон ставив перед собою ще й іншу мету, кориснішу для людства, ніж його воєнні успіхи. Похід у Єгипет мав покласти початок науковому дослідженню історії цієї країни. Тому Наполеон узяв з собою велику групу вчених і митців — астрономів, геометрів, хіміків, мінералогів, орієнталістів, техніків, художників і навіть поетів.
Цього разу щастя зрадило Нельсона: французький флот непомітно переплив море і 2 липня висадився в Єгипті. Біля пірамід розпочався вирішальний бій з єгиптянами. Проти армії Наполеона виступила десятитисячна кавалерія єгипетського бея Мурада. Мамелюки — особиста гвардія бея — на баских арабських конях мали вигляд бравий і войовничий: здавалося, що вони посічуть своїми кривими шаблями французьких піхотинців. Проте досвід і дисциплінованість старих ветеранів італійського походу взяли гору над рухливістю єгипетської кінноти. В битві біля пірамід французи розгромили військо бея. 25 липня Наполеон був уже в Каїрі.
Але не минуло й двох тижнів після цієї перемоги, як щастя одвернулося від Наполеона. 7 серпня біля Абукірської затоки, де стояв на якорях весь французький флот, несподівано з’явився Нельсон. Французький адмірал відпустив екіпажі кораблів на берег і, незважаючи на появу англійців, не вжив ніяких заходів, бо гадав, що ті не насміляться форсувати затоки, в якій було повно підводних скель і мілин. Проте Нельсон увірвався в затоку і, відкривши вогонь з палубних гармат, потопив приперті до берега французькі кораблі. Поразка під Абукіром позбавила Наполеона можливості повернутися до Франції і на довгий час затримала його в Єгипті.
В корпусі генерала Десе, який погнався за розгромленим військом Мурада, був один із вчених — Домінік Віван Денон. Життя цього вченого було дуже цікаве. В ньому, наче в краплі води, відбилися політичні перевороти, які того часу сколихнули Францію і всю Європу. Аристократ і талановитий художник Денон добився в період монархії всіх почестей і пільг. Перед цією людиною, відомою своїм тонким розумом, дотепністю й великосвітськими манерами, були відчинені двері будь якого впливового дому в усій Європі. У Парижі він займав посаду охоронця королівської колекції гем[30] і мав звання члена Французької Академії. Людовік XV призначив його на посаду першого секретаря французького посольства в Санкт-Петербурзі. Перебуваючи в Росії, Денон зумів здобути прихильність цариці Катерини. Потім, переведений до Швейцарії на посаду посла, тісно подружився з Вольтером, у якого бував постійним гостем.
Довідавшись, що на батьківщині вибухла революція, він поспішив у Париж. Але тут Денона чекала прикрість: революційний уряд конфіскував його маєток. Певний час Денон жив з того, що продавав свої малюнки на вулицях столиці. Але це тривало недовго, бо незабаром видатний художник Давід дав йому притулок і доручив зробити гравюрні копії своїх праць. Денон чудово впорався з завданням, чим був дуже задоволений його покровитель. Навіть більше, завдяки своїй спритності, він так зачарував Робесп’єра[31], що той велів повернути йому весь конфіскований маєток.
Під час панування Наполеона справи Денона йшли так само добре: тепер він здобув прихильність дружини диктатора Жозефіни; саме на її клопотання його включили до складу єгипетської комісії вчених. Забігаючи трохи наперед, згадаємо, що після повернення з Єгипту Денон дістав призначення на посаду генерального директора всіх французьких музеїв і в той же час написав повість, яку дуже високо оцінив Бальзак за реалістичне зображення звичаїв тодішньої Франції.
Таємнича й похмура чарівність єгипетських руїн справила на Денона незабутнє враження. З першої ж хвилини свого перебування в Єгипті він не розлучався з олівцем і альбомом. З гарячковим завзяттям малював він усе, що зустрічав по дорозі під час маршу корпусу генерала Десе понад Нілом аж до перших порогів. Малюнки його були надзвичайно точні й скидалися на гравюри досвідчених майстрів, тому ними дуже цікавилися, як безпосередніми відомостями про стародавні будівлі Єгипту.
28
Страбон — Грецький географ і історик епохи Августа (кінець І ст. до н. е. — І ст. н. е.).
29
Плутарх — відомий грецький історик (46-120 рр. н. е.), автор «Порівняльних життєписів».
31
Робесп'єр, Максиміліан — видатний діяч Великої Французької революції, вождь якобінців — лівої партії дрібної буржуазії, головний натхненник революційного терору 1793-94 рр., страчений після контрреволюційного перевороту 1794 р.