Всі оті ускладнення завдали єгиптологам невимовних труднощів. Розшифрувати один текст зовсім не означало прочитати й інший. Проте завдяки геніальному відкриттю Шампольона сьогодні немає такого напису, якого не зміг би прочитати і зрозуміти фахівець.
Відновити єгипетську мову Шампольону допомогло те, що він добре знав коптську мову, яку сміливо можна було брати для порівняння з відомими вже мовами стародавніх народів, що населяли західну Азію, Аравійський півострів та північно-східну Африку.
Незабаром Шампольон став у Франції видатним науковим авторитетом і тому легко дістав кошти на експедицію до Єгипту. В 1828–1829 роках він з п’ятнадцятьма відданими йому ученими обходив усю долину Нілу, і всюди його зустрічали гостинно як ученого, що «прочитав письмо старих каменів».
Правда, своїм одягом експедиція могла викликати загальний подив. Усі учасники її прибралися в однакові тюрбани, піджаки з золотими позументами й чоботи з жовтої шкіри. І сам керівник хизувався у такому самому арабському вбранні.
Та, незважаючи на цей театральний перевдяг, експедиція була серйозним науковим заходом. Шампольон дивував усіх своїми знаннями єгиптології. Він з першого погляду визначав, до якої епохи належать знайдені пам’ятки старовини… Для нього ніщо не було несподіванкою, все, що він побачив, підтверджувало теоретичні знання вченого, здобуті під час довголітньої праці в Греноблі й Парижі.
Молоді товариші Шампольона захоплювалися романтичною красою єгипетських руїн. Ось що занотував один із них про храм у Дендері: «І нарешті ми побачили храм, залитий місячним сяйвом. Непорушна тиша, сповнена якихось таємничих чарів, панувала над портиком з величезними колонами, в той час коли зовні все тонуло в сліпучому світлі місяця. Дивний, чудовий контраст! Ми розпалили посеред храму багаття з сухої трави. І знову захоплення, майже екстаз! Нас охопило якесь незрозуміле хвилювання, якесь божевілля, якесь невимовне збудження!»
Сам керівник експедиції висловлювався про цей храм стриманіше, але, видно, і він не міг не піддатися зачаруванню: «Не берусь навіть описати того враження, яке справив на нас храм, а особливо його портик. Окремі частини споруди можна описати за допомогою цифр і вимірів, але зовсім неможливо дати будь-яке уявлення про всю будову. Храм чудово поєднує в собі принадність і велич. Захоплені, в піднесеному настрої, ми пробули там дві години. В супроводі бідного, обідраного феллаха блукали по залах, при світлі місяця намагалися прочитати напис», видовбані на зовнішніх мурах».
Через три роки після повернення з подорожі по Єгипту Шампольон помер у Парижі від цілковитого виснаження організму надлюдською розумовою працею.
ДОЛИНА ЦАРІВ, СВЯТІ БИКИ Й СФІНКСИ
Книжка Денона, яку розкішно видав Жомар, викликала в Європі гонитву за пам’ятками Стародавнього Єгипту. Усі хоч трохи значні міста мали за честь придбати в свої музеї експонати просто з-над Нілу.
Експедиції споряджалися часто задля моди, аніж з чесною науковою метою. Чуючи, багатий зиск, авантурники з власної ініціативи їхали в Єгипет і скуповували скульптуру, скарабеї[32], навіть цілі саркофаги та мумії, щоб потім перепродати їх приватним колекціонерам.
Це спричинилося до того, що в Каїрі ширилася торгівля з-під поли, і її не могли припинити ніякі заходи. Для цілих сіл єгипетських феллахів, зручно розташованих по сусідству з руїнами та царськими гробницями, торгівля пам’ятками старовини стала головним прожитком. В тісних закамарках і на базарах бородаті араби часто продавали твори єгипетського мистецтва, які могли б стати гордістю найповажніших музеїв світу. Важко навіть уявити, якої непоправної шкоди завдано в той час єгиптології, бо в гарячковій гонитві за знахідками люди без усякого сорому грабували могили й храми, розбивали саркофаги, відбивали статуям голови, видовбували з стін цілі плити з барельєфами або написами.
Серед того неладу справжня археологія Єгипту формувалася дуже повільно. За дивним збігом обставин її починала людина, яка не мала нічого спільного з археологією. Це був Джованні-Батіста Бельцоні, який народився 1778 року в Італії. Власне кажучи, його треба було б віднести до ряду тих звичайних шукачів скарбів, якими кишіло у той час у Єгипті і які були справжнім лихом для науки, коли б не та обставина, що він зробив кілька відкриттів, дуже важливих для зовсім молодої ще єгиптології. Археологи пізніших часів не раз дорікали йому за безцеремонні методи пошуків, а все-таки визнали його безперечні заслуги.
32
Скарабеї — вид жуків-гнойовиків; у Стародавньому Єгипті скарабеїв вважали священними, а їхні фігурки з коштовного каменю або з поливаної глини правили за амулети, печаті й медалі.