Замолоду Бельцоні мав намір піти в монастир, але роль ченця йому аж ніяк не пасувала. То був юнак з м’язами важкоатлета, запальний, розбіяка й паливода. До того ж він заплутався в якихось політичних інтригах, а в ті часи це була досить небезпечна справа. Тому в двадцять три роки Джованні мусив утікати з Італії і незабаром з’явився в Лондоні.
На прожиття Бельцоні заробляв тут незвичайно: він виступав у другорядних цирках як «найдужчий силач світу». Одягнений у рожеве трико, Джованні викликав подив своїми могутніми біцепсами, піднімав неймовірно важкі речі, а наприкінці виступу на нього чіплялося кілька чоловік, і він ходив з ними навколо арени під туш оркестру й шалені оплески захопленого натовпу.
Але в глибині душі Бельцоні мріяв зробити якийсь великий винахід, котрий приніс би йому щастя. Він чув про примітивні методи зрошення грунту, які з давніхдавен застосовували в Єгипті, й тому сконструював колесо накачувати воду; воно давало наслідки вчетверо більші, ніж місцеві журавлі-черпаки. За останні гроші, зібрані від циркових виступів, Джованні поїхав до Каїра й показав свою модель тодішньому володареві Єгипту — Мохамеду Алі. Проте його чекала цілковита невдача. Алі, котрий уславився тим, що під час банкету умертвив чотириста беїв, зовсім не був схильний полегшувати становище поневолених феллахів і, коли йому показали винахід, тільки байдуже знизав плечима.
Бельцоні залишився в Каїрі без копійки в кишені. Отож коли до нього прийшов місцевий англійський консул і попросив виконати за добру винагороду певне доручення, Джованні охоче згодився. Йшлося про те, щоб забрати з Фів[33] величезну статую Рамзеса II і доправити у верхів’я Нілу, в Олександрію, звідки її мали перевезти пароплавом до Британського музею в Лондоні.
У червні 1816 року Бельцоні приїхав до Фів. Руїни міста справили на нього глибоке враження й викликали палке захоплення єгипетською старовиною. Тому Джованні поклав назавжди лишитися в Єгипті і цілком присвятити себе археологічним розшукам. Ось що він писав у своєму щоденнику про перше враження від руїн: «22 дня ми вперше побачили руїни великих Фів. Мені здавалося, ніби я ввійшов у місто велетнів, місто, яке мало такий вигляд, немовби його зруйновано під час тривалої війни… Храм у Луксорі захоплює мандрівника своєю величчю. Усе в ньому викликає подив — вхід з двома обелісками і величезними статуями на фасаді, густо розміщені величезні колони, різноманітні зали й святилища, розкішні орнаменти на мурах і колонах, барельєфи з батальними сценами. Коли, приваблені рештками будівель, які високо піднімаються над верхів’ями пальмових дерев, ми рушимо на північну сторону Фів, то опинимося в справжньому лісі храмів, колон, обелісків, велетенських статуй, сфінксів, портиків і безлічі інших чудових пам’яток старовини, яких зовсім неможливо описати.
Навіть на західному боці Нілу мандрівника оточують різноманітні чуда. Тут і храми, величезні, надзвичайно могутні статуї, а також Долина Царів з багатьма царськими могилами, видовбаними в скелі, з малюнками на стінах, саркофагами і статуями. Хто ж не замислився б над долею народу, який створив ці чарівні споруди, а потім поринув у такий морок забуття, що навіть його мова й письмо стали таємницею».
Бельцоні найняв кілька десятків арабів і за допомогою балок, дрюків, вірьовок з пальмового волокна втягнув статую на пліт. Він сам теж не стояв осторонь і так старався, що в нього аж кров з носа пішла.
Подорож у верхів’я Нілу тривала п’ять місяців. По дорозі Бельцоні тяжко захворів на очі і весь час мусив перебувати в затемненій каюті, але скульптуру Рамзеса II він щасливо привіз до Олександрії.
Наступні п’ять років Джованні провів у Єгипті, збираючи й надсилаючи в Лондон найрізноманітніші знахідки — від невеличких скарабеїв і до велетенських монолітних обелісків. На правду кажучи, його діяльність була звичайнісіньким грабунком; але на виправдання Бельцоні треба зауважити, що на той час він не був винятком. Навіть поважні археологи без будь-яких докорів сумління спустошували Єгипет, вивозячи археологічні знахідки в свої країни.
Беззаперечною заслугою Бельцоні було те, що він перший розпочав археологічні розшуки в Долині Царів, яка лежить на захід від Нілу, навпроти Луксора й Карнака, стародавніх єгипетських міст, а тепер велетенських руїн. В тій безлюдній улоговині, оточеній вапняковими скелями, фараони, починаючи з XVI століття до нашої ери, веліли видовбувати собі гробниці і ховати там свої мумії, геть усипані казковими скарбами.
33
Фіви — столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства. За часів Стародавнього царства столиця була в Мемфісі.