Відтоді минуло тринадцять років. 1890 року, після однієї з багатьох поїздок в Англію, Шліман повертався до Афін, де він спорудив собі будинок і постійно жив разом з родиною. В дорозі Генріх захворів на гостре запалення вуха. Лікарі радили припинити подорож, але він не послухав: дуже поспішав, щоб устигнути додому на різдво.
Напередодні свята Шліман був уже в Неаполі. І тут, проходячи однією з площ міста, він упав непритомний. Милосердні перехожі занесли невідомого чоловіка до найближчої лікарні. Але його не прийняли: Генріх, як завжди, був дуже бідно одягнений, і там подумали, що це злидар, який не зможе заплатити за лікування.
Хворого перенесли до сусіднього комісаріату поліції. Там у кишені непритомного знайшли адресу місцевого лікаря, у якого цей чоловік лікувався. Викликали лікаря, — і той велів негайно взяти фіакр, щоб одвезти хворого до готелю. Саме в цьому готелі мешкав Генріх Сенкевич[49], який подорожував у той час по Італії. В одному з листів він повідомляє, що бачив, коли виносили непритомного Шлімана. Поліцейський почав турбуватися про те, хто сплатить усі витрати.
— Та це ж дуже багата людина! — відповів лікар і, на доказ, витягнув з кишені хворого жменю золотих монет.
Того ж дня Шліман помер від запалення мозку; помер далеко від дружини, дочки Андромеди й сина Агамемнона, далеко від своїх улюблених знахідок.
Отак скінчив життя колишній розсильний, згодом — багатий купець і, нарешті, один з найвидатніших у світі археологів.
У ЛАБІРИНТІ МІНОТАВРА
1882 року в Афінах з’явився тридцятидволітній англієць Артур Еванс. Це був завзятий збирач пам’яток старовини, археолог і нумізмат, який цілі дні проводив у лавках старожитностей, — порпався в мотлосі, оглядав геми та монети і, коли щось припадало йому до смаку, не торгуючись, купував.
Молодий прибулець був дуже короткозорий і тому ніколи не розлучався з товстою сучкуватою палицею. Ця фізична вада спричинилась до того, що всі вважали його за типового книгогриза, який не бачить світу за своєю наукою. Ніхто не припускав, що цей кволий учений уже здобув собі в Англії славу людини, відважної до зухвалості, відомого шибайголови і бунтівника.
Це було тим більше дивно, що Артур Еванс походив із заможної, шанованої родини вчених, від багатьох поколінь зв’язаних з Оксфордським університетом і діяльністю Королівського наукового товариства в Лондоні. Батько його був відомий геолог і збирач стародавніх пам’яток, а крім того, займався ще й антропологією та археологією.
В домі часто збиралися батькові товариші, виникали палкі суперечки, і, прислухаючись до них, хлопець уже з дитинства зацікавився наукою. Маючи гострий розум, він швидко закінчив університет і став викладачем історії в Оксфорді.
Це було почесне становище. Здавалося б, молодий Артур піде слідами діда і батька, так само, як і вони, буде статечним професором університету. А тим часом у ньому крилася натура палка, бунтівлива, жадібна до романтичних пригод. Еванс критикував університетські порядки, і тому в нього незабаром почалися неприємності.
Свій вільний час і канікули Артур провадив так, що професорові це було щонайменше не до лиця. Він брав на плечі мішок і подавався пішки або верхи по Англії чи Європі, ночуючи в корчмах, у селянських хатах або стодолах. Молодий вчений обійшов так Румунію, Норвегію, Швецію, Фінляндію і навіть морозну тундру Лапландії.
1875 року Еванс уперше побував на Балканах і одразу ж полюбив їх палко, назавжди.
Усе там захоплювало його молоде гаряче серце: краєвиди Далмації, острови, півострови й затоки блакитної Адріатики, багата історія, римські, візантійські, венеціанські й мусульманські стародавні пам’ятки, а особливо мужній сербський і хорватський народ, який героїчно боровся за свою волю.
Саме в той час, коли Еванс був на Балканах, у Боснії та Герцеговині вибухло повстання проти турків, які з 1526 року тримали ці краї в страшному ярмі. Еванс незабаром став палким прихильником повстанців. Він цілими днями перебував у їхньому таборі, брав участь у партизанських походах, а одного разу, переодягнувшись, пробрався навіть у тил турецьких військ, щоб налагодити зв’язок із слов’янським населенням, що жило на території, захопленій ворогом.
Про бурхливі події на Балканах Еванс писав до англійських газет. У своїх кореспонденціях він славив героїзм повстанців, ганьбив жорстокість турецьких загарбників.
Одного разу Еванс попав до рук турків, і тільки паспорт англійського громадянина врятував його од шибениці. Проте йому довелося покинути Балкани й повернутися до Англії. Тут Артур викликав сенсацію своїм вбранням балканського повстанця, засмаглим, наче бронзовим, обличчям і полум’яною пропагандою за південних слов’ян. Еванс видав свої статті окремою книжкою; збирав гроші й одяг для стражденного народу, доля якого так глибоко хвилювала його.