Та головне, що забезпечувало добробут Помпей — це географічне положення й клімат. Над чарівною затокою, пройнятою запахом миртів, троянд і моря, римляни будували свої літні вілли та палаци, і Помпеї дедалі перетворювались на місто мармуру, водограїв, портиків та бронзи. Виникли монументальні храми, пам’ятники, амфітеатр на двадцять тисяч глядачів, драматичний театр, критий музичний театр — так званий «Одеон», три терми, тобто лазні, а також водогін, який подавав воду до багатих римських домів.
Славнозвісний юрист, оратор і письменник Ціцерон згадує, що в Помпеях у нього була вілла, яку він назвав «Помпейон». Навіть імператорські родини жили літом у Помпеях. У зв’язку з цим стався трагічний випадок, записаний навіть в історичних хроніках. 21 року нашої ери тринадцятилітній Друз, син майбутнього імператора Клавдія, граючись, підкидав грушу, а потім ловив її ротом. Груша впала йому в горло так глибоко, що хлопець удавився і, поки наспів лікар, помер.
Римляни надали місту широке право самоврядування. Керували ним два голови, так звані дуумвіри, які одночасно очолювали раду міста. До складу ради входили ще два квестори, — наглядачі за фінансами, і два оділи — радники в справах міського будівництва, які одночасно стежили за безпекою і порядком у місті. Обирали їх на один рік, участь у виборах брали всі вільні громадяни міста. Це мали бути заможні люди, бо, виконуючи свої почесні обов’язки, вони мусили до того ж робити великі дари на публічні ігри та будівництво.
За чотири кілометри на північний захід від Помпей, приблизно на півдорозі до Неаполя, лежало рибальське містечко Геркуланум. Через погане сполучення торгівля тут розвивалася мало. Населення Геркуланума займалось тільки хліборобством та рибальством. Звідси відкривався такий чарівний вид на море, повітря тут здавалося таким цілющим нектаром, а саме містечко так затишно розташувалося в далині, далеко від гамору Помпей і Неаполя, що багато заможних, римлян полюбили його як місце відпочинку.
Поблизу Геркуланума виростали, особливо за панування Августа, мов гриби після дощу, вілли й навіть величні палаци патриціїв, у яких було багато чудових творів мистецтва, мозаїкові підлоги, алебастрові колони, водогони й сади.
Згодом Геркуланум із скромного рибальського селища перетворився на справжню скарбницю римської архітектури. Там був театр на 2 500 глядачів; уздовж його муру, розташованого півколом, стояли бронзові статуї, що зображали членів імператорської родини й видатних громадян міста. Стіна, яка замикала сцену, була зроблена з різноколірних мармурових плит, у численних нішах тут стояли бюсти з мармуру та бронзи. Серед громадських будівель вирізнялася могутня базиліка[53] — приміщення місцевого судилища і торговий центр, — увінчана бронзовою квадригою[54], а також храм богоматері Кібели — уособлення життєвих сил природи. Майже всі громадські споруди прикрашено настінними малюнками, мозаїчними підлогами й алебастровими портиками. У місті були бруковані вулиці, водогін із свинцевих труб і розкішно обладнана публічна лазня.
Над усією околицею височів гострий конус Везувію. З помпеянського настінного малярства ми знаємо, що в той час у ньому не було кратера. На схилах гори паслися вівці, зеленіли виноградники й стояли розкидані тут і там вілли. З незапам’ятних часів Везувій мовчав, і люди забули, що та зелена гора була грізний вулкан.
Опівдні 5 лютого 63 року нашої ери в Кампанії несподівано почався землетрус. Деякі громадські будинки були серйозно ушкоджені. Найбільших руйнувань зазнав форум Помпей. Храми Юпітера й Аполлона зовсім розвалилися, дуже ушкоджено дорійський портик, який займав три стіни ринку. Водогін вийшов з ладу, і городяни мусили брати воду з старих колодязів, що були на вулицях.
Але й тоді нікому не спало на думку, що винуватець усього цього — Везувій. Гази й пара, які зібралися всередині вулкана, шукали виходу, але в них не було стільки сили, щоб вибухнути. Мешканці Кампанії пояснювали катастрофу гнівом богів і намагалися задобрити їх багатими жертвами.
Менше як через рік після цього лиха в неаполітанському театрі відбувався великий музичний фестиваль. У ньому виступав із своїми співами імператор Нерон, невиправний комедіант, який вважав, що він — найбільший у світі артист. Саме в той час, коли цезар під оплески черні демонстрував своє мистецтво, знову почався землетрус, і стіни театру розвалилися. Глядачів охопила паніка, але Нерон, як твердять хроніки, непорушно стояв на арені, здобувши нібито своєю витримкою визнання всього міста.
53
Базиліка — в античних містах — будинок для громадських і державних установ (від грецького слова «базилевс» — цар). Зараз цим словом називають певний тип архітектурної споруди — видовжену прямокутну будівлю з рівномірною на всьому протязі покрівлею.