«Ворон» прямував до Середземного моря, але так туди й не доплив. На кораблі вийшло з ладу керування, і він міг тільки безпомічно бовтатися серед хвиль чи ходити великими колами за годинниковою стрілкою. Нарешті він досяг островів Зеленого Мису.
Джонсон прожив на тих островах вісім місяців, очікуючи, доки знайдеться спосіб дістатися Західної півкулі.
Потім він найнявся матросом на рибальське судно, що перевозило нелегальних іммігрантів до Нью-Бедфорда в штаті Массачусетс. Але судно викинуло ураганом на берег неподалік Ньюпорта на Род-Айленді.
У той час Джонсон уже дійшов висновку, що якась сила намагається закинути його кудись невідомо задля чого. Тому він вирішив пожити в Ньюпорті, придивитись, чи не це місце йому судилося. Він найнявся садівником і теслею до славетного маєтку Рамфурда[15].
Протягом цього періоду Джонсон бачив багатьох видатних гостей Рамфурдів, у тому числі Дж. П. Моргана, генерала Джона Дж. Першинга, Франкліна Делано Рузвельта, Енріко Карузо, Уоррена Гамаліеля Гардінга та Гаррі Гудіні. Тоді ж закінчилась Перша світова війна, що вбила десять мільйонів людей та покалічила двадцять мільйонів, серед них і Джонсона.
Коли війна закінчилась, молодий гульвіса з роду Рамфурдів Ремінгтон Рамфурд IV надумав здійснити подорож навколо світу на своїй паровій яхті «Шехерезада», побувати в Іспанії, Франції, Італії, Греції, Єгипті, Індії, Китаї та Японії. Він запросив Джонсона пливти з ним у ролі першого помічника капітана, і той погодився.
Ця подорож дала Джонсонові можливість побачити в світі багато див.
Але, входячи в Бомбейську гавань, «Шехерезада» в тумані налетіла на рифи, врятувався лише Джонсон. Він прожив в Індії два роки, став послідовником Мохандаса К. Ганді, був заарештований за те, що очолив групи індійців, котрі висловлювали свій протест проти влади Британії тим, що лягали на залізничні рейки. Коли термін ув’язнення скінчився, Джонсона відправили державним коштом додому на Тобаго.
Там він побудував нову шхуну, яку назвав «Пантофелька-II». А тоді поплив навмання Карибським морем, нікуди не поспішаючи, у пошуках того шторму, що приніс би його на берег, точно призначений йому долею.
У 1922 році, рятуючись від урагану, він зайшов до Порт-о-Пренса, на Гаїті. Острів був у той час окупований морською піхотою Сполучених Штатів.
Там Джонсон познайомився з Ерлом Мак-Кейбом, який блискуче дезертирував з морської піхоти. Мак-Кейб, ідеаліст у чині капрала, ніде не вчився, здобув освіту самостійно. Він украв гроші, що мали виплатити його роті на відпустку. Він пообіцяв Джонсонові п’ятсот доларів за доставку його до Маямі.
Вони підняли парус і вирушили до Маямі.
Але шторм викинув шхуну на скелі Сан-Лоренцо, шхуна пішла на дно, Джонсон і Мак-Кейб, зовсім голі, уплав добралися до берега. Сам Боконон так описував цю пригоду:
Він був зачарований: вийти голим на берег невідомого острова — це була така таємниця! Він вирішив дати пригоді йти самій собою й дослідити, як далеко зможе зайти чоловік, голий і тільки-но з солоної води.
Це було його переродження:
Як він прийшов до ймення Боконон — дуже просто. Боконон — це була вимова імені Джонсон острівним діалектом англійської.
Що ж до діалекту…
Діалект Сан-Лоренцо заразом і простий для розуміння, і складний для запису. Я кажу, що він простий для розуміння, але це моя суто особиста думка. Інші ж уважають його настільки темним і заплутаним, як, скажімо, баскський, тоді моє розуміння його треба вважати близьким до телепатичного.
Філіп Касл у своїй книзі дає фонетичну наочну демонстрацію діалекту, і йому дуже добре вдається вловити цю чудернацьку мішанину. Він обирає для зразка відомий віршик «Зірко, зіронько, світи!», подаючи його діалектом Сан-Лоренцо.
Один із варіантів цього безсмертного вірша виглядав десь так:
На діалекті Сан-Лоренцо згідно з Каслом той же самий віршик виглядав таким чином:
15
Маєток Рамфурда (Rumfoord Estate) — реалія не з нашої дійсності, а з іншого роману К. Воннеґута «Сирени Титана», що був опублікований 1959 р. Рамфурд (чиє ім’я нагадує про реального діяча науки XIX ст. Рамфорда) — персонаж цього роману. Завдяки своїм великим статкам, він будує власний космічний корабель, стає дослідником простору та відкриває фантастичний феномен — «хроно-синкластичний інфундібулум», який є «таким місцем… де всі різноманітні види правди узгоджуються між собою». Перелік гостей, до якого входять реальні президенти, генерали, фінансові магнати й артисти, додає іронічної правдоподібності вигаданому маєтку.