— Ви щось казали про писантів, — нагадав я Кросбі, сподіваючись, що він позбавить Ньюта від надмірної ваги своєї кінцівки. Так і вийшло — Кросбі вирівнявся.
— Ви ще не пояснили нам, що таке писант, — сказав я.
— Писант — це той, хто вважає себе розумнішим за всіх і нізащо не стане тримати язика за зубами. Про що б мова не йшла — він почне сперечатись. Скажеш, що тобі щось подобається — він неодмінно доведе, їй-бо, що ти помиляєшся. Писант не пошкодує зусиль, щоб ти постійно відчував себе бовдуром. Що б ти не казав, він завжди знає краще.
— Не дуже приваблива особистість, — зауважив я.
— Моя дочка колись намагалась вийти заміж за писанта, — похмуро сказав Кросбі.
— І вийшла?
— Я розчавив його, мов хробака! — Кросбі вдарив кулаком по стійці бару, пригадавши слова та вчинки того писанта. — Хай йому грець! Ми всі ходили до коледжу! — він знову витріщився на Ньюта. — Ти в коледжі… був?
— Корнелл, — сказав Ньют.
— Корнелл! — радісно вигукнув Кросбі. — Боже мій, я теж учився в Корнеллі!
— І він також, — Ньют кивнув на мене.
— Три учні Корнеллу — в одному літаку! — розчулився Кросбі, і як же було не відсвяткувати таку гранфалонську подію! Коли ми дещо принишкли, Кросбі спитав Ньюта, чим той займається.
— Працюю з кольорами.
— Стіни фарбуєш?
— Малюю картини.
— Отакої! — пробурмотів Кросбі.
— Займіть свої місця та пристебніть ремені безпеки, будь ласка, — попросила стюардеса. — Ми наближаємось до аеропорту Монсано, місто Болівар, Сан-Лоренцо.
— Тьху, чорт! — сказав Кросбі, глянувши на Ньюта. — Заждіть хвилинку! Я раптом згадав, що десь чув твоє прізвище, чув раніше.
— Мій батько був творцем атомної бомби.
Ньют не сказав, що Фелікс Гоніккер був «одним із творців». Він сказав, що Фелікс був єдиним творцем.
— Це правда? — спитав Кросбі.
— Чиста правда.
— А мені здається, там було щось інше, — сказав Кросбі. Думати йому було важко. — Щось про танцівницю…
— Панове, нам час повернутись до своїх місць, — сказав Ньют, злегка насторожившись.
— Щось про російську танцівницю! — Кросбі вже був п’яний як чіп і не соромився міркувати вголос. — Було в газеті, читав… ця танцівниця, мабуть, була шпигункою.
— Будь ласка, джентльмени, — удруге сказала стюардеса, — ви мусите повернутися до своїх місць та застебнути ремені.
Ньют глянув на Г. Лов Кросбі невинними очима:
— Ви впевнені, що прізвище було саме Гоніккер?
Для того щоб виключити можливість помилки, він повторив для Кросбі ім’я по буквах.
— А може, я щось наплутав, — сказав Г. Лов Кросбі.
60 Знедолений народ
Згори острів виглядав як на диво правильний чотирикутник. Поодинокі скелі безглуздо стирчали з моря, мов хижі кам’яні ікла. Вони охоплювали острів замкненим колом.
На південному боці острова знаходилось портове місто Болівар.
Це було єдине місто. Це була столиця.
Місто розкинулось на вологій рівнині. Злітні смуги аеропорту Монсано йшли вздовж берега моря.
На північ від Болівара здіймалися гори, їхні грубі горби заповнювали решту острова. Гірський масив мав назву Сангре-де-Крісто[16], але мені вони здались більш подібними до свиней, що юрмляться біля корита.
Болівар у минулому змінив багато імен: Кас-ма-кас-ма, Санта-Марія, Сен-Луї, Сейнт-Джордж та Порт-Глорі, тобто порт Слави. Сучасне ім’я дали місту Джонсон та Мак-Кейб у 1922 році на честь Симона Болівара — великого латиноамериканського героя та ідеаліста.
Коли Джонсон та Мак-Кейб уперше побачили це місто, воно складалося з хмизу, бляшанок, ящиків та глини, а під землею протяглися на всі боки катакомби, де щасливо існували мільйони жебраків, катакомби, заповнені кислою мішаниною помиїв, екскрементів та слизу.
Майже в такому ж стані побачив місто і я, якщо не рахувати кількох нових будівель — архітектурної декорації, влаштованої на березі.
Джонсон з Мак-Кейбом виявились неспроможними позбавити народ від злиднів та бруду.
«Папі» Монсано це також не вдалося.
І нікому не могло би вдатися, бо Сан-Лоренцо був безплідний, як такої ж величини територія десь у Сахарі або на Північному полюсі.
У той же час тутешній покажчик густоти населення був не нижчий, ніж у великих країнах, у тому числі в Індії та Китаї. На кожній непридатній для життя квадратній милі проживало чотириста п’ятдесят громадян.
«Протягом періоду, коли Джонсон та Мак-Кейб займались перебудовою Сан-Лоренцо на ідеалістичних засадах, вони проголосили, що загальний прибуток країни буде порівну розділений між усіма дорослими громадянами, — писав Філіп Касл. — Коли вони зробили це вперше та востаннє, частка кожного дорівнювала приблизно шести чи семи доларам».