А ще вони знайшли банку білої фарби, і Френк намалював на дверцятах машини білі зірки, а на даху позначив гранфалон: США.
— Банку з фарбою ви залишили біля воріт, — сказав я.
— Звідки ти знаєш? — спитав Кросбі.
— Туди хтось прийшов і написав віршик.
Я не став відразу розпитувати про те, що сталося з Анджелою Гоніккер-Коннерс, Філіпом та Джуліаном Каслами, бо тоді я мусив би заговорити про Мону. До цього я ще не був готовий.
Мені не хотілось розповідати про смерть Мони ще й тому, що, поки ми їхали в таксі, обоє Кросбі та малюк Ньют поводились якось неприродно весело.
Гейзел пояснила мені причину цих веселощів:
— Зачекай, доки побачиш, як ми живемо. Смачної їжі маємо досхочу. А коли потрібна вода, розводимо багаття й розтоплюємо лід. Швейцарська родина Робінзонів — ось як ми тепер звемось![23]
123 Миші і люди
Минуло півроку, дивні півроку, коли я писав цю книгу. Гейзел мала рацію, назвавши нас родиною Робінзонів, бо ми пережили ураган, потрапили на безлюдний острів, а потім життя наше стало насправді легким. Було в ньому щось від чарівних мультфільмів Діснея.
Живих рослин і тварин, щоправда, не залишилось. Але лід-дев’ять законсервував свиней, корів, лісових косуль і збитих ураганом птахів, навіть ягоди на кущах. Ми могли вибирати все, що заманеться, розморожувати та готувати. Крім того, серед руїн Болівара можна було відкопати цілі тонни консервованих продуктів. А населення Сан-Лоренцо складалося лише з нас.
Отже, ми мали що їсти, про одяг і житло також можна було не турбуватись, бо погода стояла незмінно суха, мертва та гаряча. Ми всі були здорові: вочевидь, мікроби також загинули або залягли у сплячку.
Ми так добре влаштувались, так до всього призвичаїлись, що ніхто не здивувався, не заперечив, коли Гейзел сказала:
— Добре хоч те, що комарів немає.
Вона сиділа на триногому ослінчику на галявинці, де колись стояв Френків дім. Вона зшивала смуги червоної, білої та синьої тканини. Вона, мов Бетсі Росс[24], творила американський прапор. Ніхто не наважився сказати їй, що червоний був скоріше рожевим, синій — майже зеленим, а п’ятдесят зірок, які вона вирізала, більше нагадували шестикутні зірки Давида, ніж американські п’ятикутні.
Чоловік Гейзел, котрий виявився умілим кухарем, готував неподалік рагу в казанку над вогнем. Він нас усіх годував: йому подобалось куховарити.
— Виглядає приємно, пахне привабливо, — зауважив я.
— Не стріляйте в кухаря, — підморгнув він мені. — Він готує, як уміє.
Нашу милу розмову супроводжувало докучливе «тик-так-тик» автоматичного передавача, який сконструював Френк. Він невпинно цокав удень і вночі, передаючи сигнал SOS.
— Рятуйте нашііі душііі, — приспівувала Гейзел разом з передавачем, працюючи над прапором, — ря-а-туйте нашііі душііі…
— Як просувається твій твір? — спитала мене Гейзел.
— Добре, матусю, дуже добре.
— Коли ти нам щось почитаєш?
— Коли твір буде готовий, матусю, коли буде готовий.
— Багато славетних письменників були гужерами.
— Я знаю.
— Ти приєднаєшся до довгого ряду попередників! — вона всміхнулася з надією. — Це буде смішна книга?
— Сподіваюсь, що буде, матусю.
— Я люблю посміятися.
— Знаю.
— Кожний з нас має свій хист, кожний щось дає іншим. Ти пишеш для нас смішні книжки, Френк займається науковими штуками, малий Ньют малює картини для всіх нас, я шию, а Лов куховарить.
— «Коли рук багато, важка робота стає легкою» — це старе китайське прислів’я.
— Вони були досить розумні, ці китайці.
— Так, вшануймо їхню пам’ять.
— Шкода, що я не встигла вивчити їх краще.
— Адже це було б важко зробити, навіть в ідеальних умовах.
— Мені взагалі шкода, що я так мало вчилась.
— Що поробиш, матусю, ми всі про щось шкодуємо.
— Що вже плакати над розлитим молоком.
— Як сказав поет, матусю: «Мишам і людям не забути печальних слів: “могло би бути”».
— Дуже гарно сказано і дуже правдиво.
124 Мурашина ферма Френка
Я з жахом дивився, як Гейзел завершує свій прапор, оскільки вона вплутала мене в свій план. Вона була впевнена, що я вже згодився встановити цю безглузду річ на вершині гори Мак-Кейб.
— Якби ми з Лов були молодшими, ми б це самі зробили. Але тепер ми тільки й можемо, що доручити прапор тобі та побажати успіху!
— Матінко, я не впевнений, чи це найкраще місце для прапора.
— А куди ж іще його ставити?
— Мені треба поміркувати! — заявив я і пішов до печери глянути, чим зайнятий Френк.
23
Швейцарська родина Робінзонів (Swiss Family Robinson) — популярна книга про пригоди швейцарського сімейства, була написана наприкінці XIX ст., не втратила популярності і в XX ст. була екранізована. Гейзел Кросбі навряд чи читала книгу, але фільм могла бачити.
24
Елізабет (Бетсі) Росс-Гріском (1752–1836) — швачка, яка згідно з родинною легендою, 1776 р. зшила перший американський прапор на замовлення Джорджа Вашингтона. Документальних підтверджень цього факту немає.