Часто я думаю про істориків майбутнього, про тих, хто за двісті-триста років вивчатимуть історію одягу в Європі початку ХXI століття. Серед огрому документації та матеріалу вони візьмуть до рук нинішні модні журнали. Маю надію, ці історики будуть не настільки наївні, щоб повірити, ніби у 2010 році ми справді вдягалися так, як це репрезентують світлини в цих виданнях. У повсякденні ніхто так не вдягається. Йдеться про уявне, а не той одяг, який носять люди в житті. Це справді захоплива сфера для вивчення, але аж ніяк не відбиток нашого повсякденного життя. Те саме можна сказати й про історичні документи, що дійшли до нас із минулого. Наприклад, візьмемо Середньовіччя: вітражі, гобелени, мініатюри, настінний живопис і безліч інших візуальних свідоцтв знайомлять нас із величезною кількістю деталей костюма, фасонами, забарвленням. Але не треба наївно вірити, ніби одяг, який люди реально носили за тієї чи тієї доби, в тому чи тому місці, в тому чи тому оточенні, був саме такий, який ми бачимо на вітражах, гобеленах, мініатюрах. Він був інший. Утім, не був і зовсім відмінний. Але проблема історичних джерел не в цьому. Зображення, як і мова, ніколи не передає реальність у першому ступені. А надто реальність кольорів.
Повсякденне життя
Аптека моєї матері
Я зростав у Парижі, в аптеці моєї матері, що стояла на самій маківці пагорба Монмартр, якраз навпроти водогінної вежі, що височіла посеред невеликого скверу. Ця аптека працює дотепер і, мабуть, залишається однією з найвищих точок у паризькому регіоні. Для ватаги дітлахів, які жили на верхівці пагорба (нас було з десяток однолітків), сквер і величезна башта давали невичерпне поле для ігор, на якому можна було бігати, пустувати, галасувати, чубитись і грати в хованки. Але навпроти стояла материна аптека, і це був зовсім інший простір – спокійний, затаєний і тільки мій. Насправді батьки ніколи не забороняли мені гратися в аптеці, але не дуже вітали, щоб я запрошував сюди друзів. Та я, попри це, запрошував, бо мої батьки ніколи не вимагали від мене беззаперечного послуху, адже були людьми богемними й толерантними. Вони надавали свою довіру (і кредит) усім охочим: як дорослим, так і дітям. Напевне, через це моя мати збанкрутіла, коли мені минав десятий рік, і нам довелося покинути Монмартр і перебратися до південного передмістя – із зовсім іншим соціальним, культурним і колірним пейзажем.
На той час у Парижі, та й деінде, кожна аптека складалася з приміщення, розділеного на чітко визначені зони й організованого за принципом відділів і підвідділів, ієрархія яких змінювався доволі нечасто. Кольори відігравали тут принципову роль: і для розділення шаф та відділів, і для маркування флаконів, коробочок і мензурок. У материній аптеці, наприклад, шафка з небезпечними речовинами, до якої мені заборонено було підходити, супроводжувалася червоною етикеткою з великим чорним словом «ОТРУТА». Ми називали її «отруйною шафкою». Завдяки поєднанню червоного і чорного – найбільш виразного й агресивного серед усіх колірних поєднань – ця заборонена шафа сильно вирізнялася на тлі всіх інших. Заходячи до аптеки, миттєво помічали саме її, що вочевидь трохи суперечило задумові.
Ліки та їхнє паковання мали вигляд скромніший. І витонченіший. Уже тоді на полицях магазинів і аптек не було предмета більш продуманого, вишуканого і чітко регламентованого, ніж коробочка для ліків. Такою вона залишається до сьогодні, ба навіть ще більше. Фармацевтичні компанії вкладають величезні кошти в розробку паковань. Жоден інший товар – навіть парфумерія та косметика – не оформлений настільки вивірено та турботливо. На коробочках колір має незначне, але дуже продумане місце. Незмінно переважає білий, передаючи загальне враження гігієни, науки та доброчинності; білий – колір знання й водночас чистоти. Назву ліків, компанії-виробника і дозування часто позначено не чорним – що на білому тлі створювало б надто різкий, агресивний контраст, – а сірим. Мабуть, саме на лікарських пакованнях, чи принаймні на деяких із них, сьогодні можна побачити найзахопливішу, найвитонченішу палітру сірих відтінків. Ті чи ті нотки кольору підкреслюють логотип виробника і, згідно з непроголошеною, але чинною класифікацією, позначають властивості або призначення ліків, що містяться всередині. У синьо-блакитну гаму вписуються седативні препарати, снодійне, транквілізатори. У жовто-помаранчеву, навпаки, – зміцнювальні засоби, вітаміни та все, що бадьорить і підіймає тонус. Деколи таку ж роль виконує веселкова палітра, але без синього кольору! Справді, в чуттєвості сучасної західної людини помаранчевий колір майже синонімічний поліхроматичній гамі, так само колір сонця, як і колір веселки, адже обидва позначають джерело чи символ життя. Бежеві й коричневі тони стосуються насамперед лікування проблем травлення або травного тракту. Однак на коробочці намагаються не зловживати цими тонами: наприклад, брунатний колір має натякати зовсім непомітно на проносний засіб.