Жовтий велосипед
Темно-синій блейзер, про який ми вже із сумом згадували в одному з попередніх розділів, був не першою моєю «хроматичною примхою»; як мені здається, винахід цього доволі влучного виразу належав моїй тітоньці Ліз, яка була для мене другою матір’ю. За кілька тижнів до цього зі мною сталася «пригода із жовтим велосипедом». У мене як дитини трохи розпещеної раніше вже було декілька велосипедів, усі зеленого кольору та з одного магазину «Велосипеди Амелен», що в Алансоні. В цьому магазині витав особливий запах, що мене причаровував: суміш клею, гуми, мастила та інших загадкових для мене матеріалів. З нагоди мого тринадцятого дня народження батько пообіцяв подарувати мені дорослий велосипед, з надією, що я більше не виросту і він зберігатиметься ще довго. Але замість того, щоб здійснити покупку в тій звичній алансонській крамниці, він вирішив податися в крамничку свого друга дитинства, з яким нещодавно відновив знайомство, – «Велосипеди Ріпо» в Сен-П’єр-де-Ні, селищі на північ від Маєнна. Крамничка була скромною та непоказною, запах інший, а не такий сильний, як в «Амелені».
Отож одного дня в липні 1960 року приятель мого батька зустрів нас із розпростертими обіймами. Він підготувався до нашого візиту, поставивши на вітрину чудовий дорослий велосипед, споряджений загнутим у баранячий ріг рулем. Таким красенем стовідсотково можна було вразити будь-кого на дорогах Мена та Нормандії. Славний чолов’яга вважав мене за звичайного пахолка, який тільки й мріє про такі «круті примочки». Він і втямити не міг, що цей руль мені здається неймовірно сміховинним, у крайньому разі безглуздим, а ще менше він здогадувався, що для мене найважливішим у велосипеді була не його форма чи причандалля, а колір. Це визначальний критерій. Однак цей велосипед був жовтий. Не зелений, як мені хотілося, а жовтий, ба навіть яскраво-жовтий! Неможливо сісти на таку машину, хай навіть вона тисячу разів була «королевою спорту».
Я сперечався, відмовлявся, заперечував, на мене нагримали: то була моя вже відома «хроматична примха». Врешті-решт, я залишився без обіцяного велосипеда, й ми повернулися додому пішки. Батьків друг був неабияк збитий з пантелику. Через мої бздури він не тільки втратив можливість підзаробити, а й головне не міг збагнути, чому аргументи, до яких він вдавався, щоб змусити мене полюбити жовтий колір цього велосипеда (який не продавався, чи що?), мене не переконали. Як його послухати, цей жовтий був подібний до жовтої майки лідера «Тур де Франс»: усі мене вітатимуть, сприйматимуть за чемпіона, мріятимуть покататися на моєму велику. Принагідно він нагадав історію, як виникла лідерська жовта майка, перелічив кількох переможців «Тур де Франс» (Робік, Барталі, Коппі, Кюблер, Кобле, Бобе) і розхвалював таланти Жака Анкетіля, який, до речі, мені ніколи не подобався.
Такі словесні викрутаси на мене не подіяли. У мої наміри не входило позичати мій велосипед будь-кому, а єдиною особою, кого я хотів би покатати на багажнику, була подруга моєї кузини, яка мені тоді непомалу подобалася. Щодо історії із жовтою лідерською майкою та списку переможців «Тур де Франс», я їх і сам знав назубок, бо вже понад рік був читачем щоденної газети «Екіп» (я залишаюся ним і п’ятдесят років потому). І хоча моїм улюбленим видом спорту були не велоперегони, а легка атлетика, я міг без вагань перерахувати імена всіх переможців «Тур де Франс» – і навіть перших п’ятьох із загального заліку – починаючи з 1903 року. Крім того, як, очевидно, багато підлітків мого віку, я знав, що жовта майка була створена в 1919 році для того, щоб допомогти розпізнати лідера заліку на маршрутах «Тур де Франс». Першим, хто вдягнув таку футболку, став легендарний Ежен Крістоф… який жодного разу не вигравав «Тур де Франс».
До того ж до цієї майки я не мав ніякої симпатії. Не тому, що вона жовта – жовтий не був ані моїм улюбленим кольором (я полюбляю зелений), ані кольором нелюбим (фіолетовий), – а радше тому, що жовтий вдягали на переможця. Власне, взагалі я не дуже вболіваю за «переможців» – ані в спорті, ані на полях битв або ж у повсякденному суперництві. У самій перемозі немає нічого негідного, егоїстичного чи дріб’язкового (хоча…), радше йдеться про погорду за перемогу.
Чому для позначення лідера загального заліку обрали жовтий колір? Уже в 1910–1920 роках усі опитування громадської думки з упертою регулярністю показували, що жовтий колір недолюблювали, тобто, коли людей запитували про їхній улюблений колір, він опинявся на останньому місці серед шести основних кольорів. У Франції і в Європі від 1880-х років до наших днів, попри всі технічні перетворення та соціальні зміни, ця класифікація досі залишається незмінною: синій, зелений, червоний, білий, чорний, жовтий – і це стосується як чоловіків, так і жінок, незалежно від віку та професій.