Таке початкове забарвлення баночок йогурта, не бувши зовсім безглуздим і свавільним, утілює на практиці поняття вибору за принципом «залишку», поняття істотне й наявне в будь-яких кодах і соціальних практиках, пов’язаних із кольором. Як на індивідуальному, так і на колективному рівні цей вибір супроводжує нас не лише в повсякденному житті, а також, і віддавна, в багатоманітному світі емблем і символів. Тим-то він обумовлює наші вподобання, переконання та сприйняття.
Візьмемо зовсім інший і більш давній приклад – олімпійські кільця. Остаточно, на папері, вони були ухвалені між 1912-м і 1914 роком, але через певні обставини змогли замайоріти на олімпійському прапорі – чудовому з погляду графіки та підбору кольорової гами – лише на іграх в Антверпені 1920 року. Кожне кільце представляє один континент і має відповідний колір: червоний для Америки, жовтий для Азії, чорний для Африки, синій для Європи і зелений для Австралії. Три перших кольори, здається, були обрані (але ким?) відповідно до більш чи менш етнічних (і, можливо, трохи расистських) уявлень: червоний для континенту «червоношкірих», жовтий для континенту жовтошкірих народів і чорний для континенту чорношкірих. Два кольори, що залишилися, витлумачити вже складніше. Синій, що пов’язаний з Європейським континентом, очевидно, є стародавнім культурним спадком: це улюблений колір європейців починаючи від XVIII століття і також він символізує Європу в очах інших культур планети; крім того, в 1912–1913 роках білий колір, яким можна було зафарбувати кільце Європи, був уже зайнятий, адже мав стати загальним тлом для майбутнього олімпійського прапора. Отож синій відійшов для Європи. Але звідки береться зелений для Австралії? Чому така асоціація? Що цим хотіли сказати? Австралія не підтримує якихось особливих, ані природних, ані культурних, зв’язків із цим кольором. Лісів там не рясно, а традиції, ані тубільні, ані відтак колоніальні, ніколи не виокремлювали саме зелений. Згодом, певна річ, пробували раціонально виправдати цю асоціацію зеленого з Австралією за допомогою різних пояснень, але, як будь-які пояснення a posteriori, вони були невпевненими, якщо не оманливими.
Адже тут ми знову маємо справу з вибором на основі «залишкового принципу». П’ять із шести основних кольорів уже забрали – чотири для кілець і білий колір для самого тла, – тож для п’ятого кільця залишився лише зелений. Отож Австралія стала зеленою і, здається, потроху прив’язалася до цього кольору, обраному для неї шановними європейськими панами, котрі ніколи не ступали ногою на її землю, та й вочевидь не мали такого наміру. Зелений, що був нав’язаний зовні, в самій Австралії прийняли, потім визнали і нарешті гордо виставили як свій на спортивних змаганнях. Тепер Австралія, як, мабуть, найбільш спортивна країна у світі, часто виступає в зелених майках або ставить на них зелений, хоча цього кольору немає на її прапорі.
Отож ми маємо безліч кольорових кодів, що з’явилися в XIX або в XX столітті, в рамках яких вибір певних кольорів характеризується вочевидь природними чи культурними зв’язками (або принаймні вони мають такий вигляд), а інші кольори – зв’язками абсолютно довільними. Ці останні часто постають унаслідок вибору на основі залишкового принципу. Чи можна вважати, що такий вибір залежить від того, що лінгвісти називають «довільністю знаку»? Напевне, що так. І все-таки… Чи не є вибір на основі залишкового принципу, тобто принципу виключення, вибором мотивованим, до того ж цілком і повністю?
Кольори прості і складні
Спортивний майданчик, як і вулиця, метро, пляж, шкільний двір або супермаркет, становить собою багатюще оглядове поле для історика кольору. Кольори на ньому всюдисущі, не лише на аренах і в формі гравців, а й на трибунах, на емблемах, вимпелах, шаликах і транспарантах, якими вимахують уболівальники. Ці кольори деколи мають дуже довгу історію, про яку ні гравці, ні глядачі не здогадуються. Хто знає, наприклад, що кольори двох престижних футбольних клубів міста Мілан – «Інтер» (синій і чорний) і «Мілан А.С.» (червоний і чорний) – були наприкінці XV століття кольорами знамен двох міланських кварталів? Практично ніхто. І однак ці міські кольори, що стали спортивними, подолали століття, перш ніж утвердилися на футбольних полях усієї Європи.