Кольори, що наявні на стадіонах або в спортивних залах, не лише пов’язані з геральдикою та емблемами. Вони можуть також створювати коди, пов’язані зі самим розвитком гри або змагання. Добра ілюстрація для цього – лижний спорт і дзюдо.
Я ніколи не мав справи з дзюдо. Натомість із раннього віку навчився їздити на лижах, на маленькому гірському курорті французьких Альп, який на ті часи був не дуже відомий, але сьогодні вже вельми популярний: Нотр-Дам-де-Белькомб, що в Савойї, неподалік від Межева. Спеціальних місць для лижні в 1950-ті було не так багато, як нині, але складність деяких трас, що діяли, вже класифікували за допомогою кольорів: зелений для найлегших трас, синій для середньої складності, червоний для складних і чорний для дуже складних трас, на які, безперечно, я ніколи не ставав.
Мені невідомо, де й коли з’явився цей код і на які критерії він спирається. Попри мої розшуки, я не зміг знайти документ, який би мені чітко пояснив, коли, ким і з яких причин ці кольори були обрані й класифіковані саме так, а не інакше. Інформація в цій сфері суперечлива. Єдине, що відомо достеменно: цей код уже присутній на австрійських курортах наприкінці 1930-х років, у Швейцарії на початку 1940-х, у Франції та в Італії трохи пізніше. Сьогодні його використовують на всіх лижних курортах світу. Яка ж його символічна логіка? Здається, вона уникає будь-якого порівняння чи пояснення.
Позаяк чорний був обраний як колір крайньої складності, білий як протилежність чорного мав би стати кольором для найлегших трас. Але біле позначення погано відображається на сніжній поверхні; тому для легких трас обрали інший колір. Та чому зелений? Радше тут був би доречний синій. Не тільки тому, що синій сам по собі є «легким», тобто кольором доступним, консенсусним, не дражливим і не різким ані для кого; а найважливіше те, що здавна в європейській чуттєвості зелений – колір набагато сильніший, він сміливий, непокірний або небезпечний. Чому це не взяли до уваги? Можливо, бентежила надто велика близькість зеленого з червоним, близькість, яка могла б порушити доволі тендітну теорію про основні та доповняльні кольори (згідно з цією теорією, зелений – доповняльний до червоного, а отже, найбільш віддалений від нього)? Може, хотіли віддати данину науковим химерам, а не символічним традиціям?
Зазначимо, що деякі лижні курорти використовують, окрім цих чотирьох кольорів, іще білий і жовтий: білий, як ми вже казали, малопомітний, – для трас, призначених для маленьких дітей; жовтий – для трас середньої складності, між синіми та червоними. Таке розташування жовтого не може не дивувати. Як він опинився між синім і червоним?
Іще дивнішою здається класифікація кольорів у дзюдо. Але тут ми виходимо за межі європейських традицій і входимо в традицію японську – а це зовсім інший світ! Ноги мають бути босими, форма складається зі штанів і широкої куртки з білої міцної тканини, двічі обмотаної навколо талії поясом, що зав’язується на вузол. Колір поясу вказує на рівень дзюдоїста згідно з такою ієрархією: білий (для новачків), жовтий, помаранчевий, зелений, синій, коричневий і чорний. Чорний пояс, який засвідчує найвищий ступінь майстерності, сам по собі підрозділяється на кілька рівнів, що називаються «данами» й зростають за цифрами від 1 до 10. У Японії чорний пояс 6-го, 7-го і 8-го «данів» замінено червоно-білим поясом; 9-го і 10-го данів – однотонним червоним. Ця ієрархія кольорів – плід японської культури. В будь-якому разі, її поступово запровадили всі національні федерації дзюдо, а потім Міжнародна федерація, яка була створена в 1952 році. Отже, система ієрархії кольорів однакова для всіх дзюдоїстів світу. Звісно, вона дещо довільно збігається з колірним спектром – науковою класифікацією кольорів, розробленою в Європі, – і ще більш довільно вона стосується західної символіки (яка, втім, сама ніяк не зважає на спектр). Але розходження все-таки не такі й суттєві, як здається. Два полюси – це білий і чорний; жовтий функціонує як напівбілий, а брунатний – як напівчорний, це не повинно якось здивувати європейця. Натомість місце помаранчевого кольору між жовтим і зеленим, а також синього між зеленим і брунатним – вже здається екзотичнішим. Але що найбільш примітно, так це місце червоного, який відіграє роль найвищого ступеня чорного – «суперчорного». Захід не знає нічого по той бік чорного. Японія, більш витончена, більш винахідлива, розміщує в тому «потойбіччі» червоний, колір абсолюту.