Ластівка скиглить фракійська
Варварську пісню свою.
Жалібно стогне, як той соловей, —
Клеофонту загибель,
Хоч би й порівну лягли жеребки…
Провідця першої половини хору
Хор священний має місту раду щиру подавать
І навчати на корисне. Отже, перша рада вам —
Громадян в правах зрівняйте,
відженіть усякий страх.
А як схибив хто й потрапив в пастку Фрініха коли,
690 Всіх, кажу я, хто спіткнувся,
треба виправдати нам
І провини їх колишні дарувати нині всім,
Щоб безправним у державі вже ніхто у нас не був.
Це ж одна ганьба!
Хто бився тільки раз в морськім бою,
Той стає у нас платейцем,
справжнім паном із раба!
Та осуджувать цього ми не збирались, навпаки,
Вас ми хвалим, — це єдине, що з умом зробили ви.,
Тільки й тим,
хто поряд з вами у морських бував боях,
Як і їх батьки хоробрі,
хто й по крові рідний вам.
Слід єдиний гріх пробачить, —
щиро просять вас вони.
700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!
Всім, хто ходить разом з нами
бити в морі ворогів,
Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!
А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них
В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —
То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.
Друга половина хору
От, коли здатен я долю лиху
Розпізнати у вдачі людини,
Вже не потягне ця мавпа марудна,
Коротконогий Кліген,
710 Банщик огидний,
Золотистого лугу і мила владар,
З мулом замісто селітри
Та вапняком кімолійським, —
Довго не витягне він.
Тим-то він миру не хоче тепер
І без кия не ходить,
Щоб не обчистили п'яним його.
Провідця другої половини хору
Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
720 Як монету старовинну і карбованець новий.
Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,
Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,
Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —
І по всій Елладі нашій, і по варварських краях —
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,
Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
От розсудливих, статечних, благородних громадян,
Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,
Що зросли в палестрах,
хорах і до Муз прихильні всі,
730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,
Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,
Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще
Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.
Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть
І на здатних знову здайтесь!
Якщо піде все на лад,
Похвала вам, а не вдасться,
то розумний скаже так:
«Як з міцного дуба впасти,
то не жаль і дуба дать!»
Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.
Еак
Клянуся Зевсом, вдачі благородної
Господар твій!
Ксантій
Чому й не благородної!
740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!
Еак
Це ж просто дивно, як він не побив тебе,
Коли ти, раб, назвав себе господарем.
Ксантій
Ну, знав би він у мене!
Еак
Це, як справжній раб,
Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.
Ксантій
Ти любиш це?
Еак
Щасливий аж до неба я,
Коли я нишком вилаю господаря.
Ксантій
А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти
Біжиш у двері?
Еак
До вподоби й це мені.
Ксантій
А скрізь совати носа?
Еак
Й це не зле, клянусь!
Ксантій
750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать
Хазяйські?
Еак
Це люблю аж до нестями я!
Ксантій
І далі їх виносити?
Еак
А чом би й ні?
Це ж все одно, що перебути з дівкою.
Ксантій
Феб Аполлон! То руку простягни мені,
Цілуй мене й тебе поцілувати дай!
Та задля Зевса, нам в побоях спільного,
Скажи, що там за галас, що за крик такий
У домі?