А де ж воно? Хто взяв його?
Діоніс
980 Клянусь богами, в нас тепер
Афінець кожен, тільки в дім
Заходить, вже кричить на слуг:
А де в вас горщики стоять?
А хто в кефалі вже відгриз
Голівку? Що, загинув вже
Той глек, що я торік купив?
А де вчорашній мій часник?
А хто оливку надкусив?
А то, як бевзні, як ляльки,
990 Як мамині синки, сидять,
роти пороззявлявши.
Друга половина хору
(до Есхіла)
Світлосяйний Ахілле, ти бачиш це?
Що ж на це тепер ти скажеш?
Та тримай себе у шорах…
Щоб бурхливий гнів тебе
За оливи не замчав!
Страшно він тебе паплюжив!
Ти ж, людина благородна,
Тим же гнівно не плати,
А вітрила всі згорнувши,
1000 Тільки краєм випускай
Та й пливи помалу-малу, обережно,
Поки лагідний, попутний не повіє вітерець.
Провідця хору
(до Есхіла)
Ти між еллінів перший, хто пишних промов
величаві споруди позводив,
Балакнею оздобив трагічною їх, —
сміло хлинь із джерел красномовства.
Есхіл
Лиш обурити може розмова така!
І палаю я серцем з досади,
що в оці суперечки вступить довелось.
Та щоб він не сказав, що пасую,
То нехай відповість мені: за що-бо ми
шанувати повинні поета?
Евріпід
За мистецтво й за мудрі поради, за те,
що на кращу ми путь наставляєм
1010 Батьківщини своєї усіх громадян.
Есхіл
А як зовсім інакше ти діяв?
І розумних та чесних, порядних людей
обернув ти на погань мерзенну,
То якої ти кари тоді заслужив?
Діоніс
Годен смерті, — нема що й питати!
Есхіл
А тепер подивися, якими колись
ти у спадок прийняв їх од мене, —
Благородні, плечисті були, кремезні,
Не боялись державної служби,
Не тинялись без діла, мов блазні якісь,
на теперішніх пройд не скидались,
А відвагою дихали, вістрям списів
та шоломами з білим султаном,
Наголінників бронею, лат і щитів,
семи буйволів дужою міццю.
Евріпід
Насувається лихо! Мене він уб'є
брязкотінням іржавих шоломів!
Діоніс
(до Есхіла)
Розкажи-бо нам, що ти робив,
щоб людей благородства навчити?
1020 Говори ж бо, Есхіле, відкинувши гнів
і свою гордовитість уперту.
Есхіл
Духом мужнім я пройняту драму створив.
Діоніс
Та яку ж бо це?
Есхіл
«Семеро в Фівах».
Хто б не бачив її, бойової жаги
і відваги увесь набирався.
Діоніс
Ну, оце ти якраз і недобре вчинив,
бо одні лиш фіванці у тебе
Хоробріші за всіх і сильніші в бою.
От і маєш тепер по заслузі!
Есхіл
Ви так само себе гартувати могли б,
та цього ж ви не прагнули зовсім.
Ще трагедію «Перси» поставив я вам,
громадян наставляючи наших
Перемоги над ворогом завжди жадать, —
я прекрасний оспівував подвиг!
Діоніс
Невимовно радів я, почувши тоді
вже померлого Дарія голос;
1030 Потім вийшов і хор, і руками сплеснув,
і почав голосити: «Ой леле!»
Есхіл
От про це віщувати й повинен поет!
Подивися уважно спочатку,
Чим народові завжди корисні були
благородні душею поети.
Нас Орфей таємничих обрядів навчив,
і убивства звелів уникати;
Лікування хвороб, віщування Мусей показав;
Гесіод — землеробство,
І збирання врожаю, і оранку, й сів описав.
А Гомер богорівний
Чим же славу й пошану здобув, як не тим,
що корисної справи навчив нас —
Збройних подвигів, доблесті й честі в бою?
Діоніс
А проте Пантаклей дурнуватий
Не навчився і в нього! Недавно, коли
в урочистому йшов він поході,
То спочатку шолом надягнув на чоло,
а тоді став султана чіпляти.
Есхіл
1040 ддЄ й доблесних можна багато назвать, —
ось, наприклад, героя Ламаха!
За Гомером услід став і я малювать
доброчесні і доблесні вчинки,
І Патроклів, і Тевкрів, левиних сердець,
щоб піднять громадян батьківщини,
Щоб з героями тими зрівнялись вони,