Полемос
Мегаро, гей, Мегаро! Я й тебе умить
Зімну, стовчу в цій ступі, в порошок зітру.
(Кидає цибулю).
Трігей
Гай-гай! Ото Мегара буде плакати,
Пекучими сльозами заливатися!
Полемос
250 Тепер на тебе черга, гей, Сициліє!
(Кидає сир).
Трігей
Таку країну та й оберне в місиво!
Полемос
Ану, ще меду піділлю аттичного.
(Доливає меду).
Трігeй
(перелякано)
О ні, благаю, тільки не аттичного,
Чотири ж він оболи нині коштує!
Полемос
Гей, Постраху, — до мене!
Пострах
Ось я. Слухаю.
Полемос
(тицяє йому кулаком у ніс)
Забув, чим пахне? Чом без діла швендяєш?
Трігей
Ну й кулачина!
Пострах
(плаче)
Ой, не бий, хазяїне!
Трігей
(сам до себе)
Невже цибулю взяв у жменю Полемос?
Полемос
Товкач мені потрібний. Ну, чого стоїш?
Пострах
260 Ми тут лиш від учора… Не придбали ще.
Полемос
Тоді мерщій — в Афіни. Там позич його.
Пострах
Еге ж, біжу, щоб знову не заплакати.
Трігей
(до глядачів)
Людці, людці мізерні, що тут діяти?
Загроза явна, бо, як тільки вернеться
Він з товкачем, то зразу сяде Полемос
Міста дробити в ступі запопадливо.
Хай згине, Діонісе, посланець його!
Вбігає Пострах.
Полемос
Гей, ти!
Пострах
В чім річ?
Полемос
Позичив?
Пострах
Лихо трапилось:
Пропав товкач афінський, шкіряник отой,
270 Що всю Елладу м'яв і перемішував.
Трігей
О владарко Афіно, як доречно він
Сконав на благо міста! Аж не віриться,
Що вже нам не заварить каші свіжої.
Полемос
То гайда в Спарту, пошукай там іншого!
Та швидко!
Пострах
Ну аякже.
Полемос
Не барись мені!
Трігей
(до глядачів)
Ой люди, що то буде? Це ж не жарти вже!
Якщо в самофракійські таїнства хто з вас
Посвячений, то саме час молитися.
Щоб посланець, упавши, ногу вивихнув.
Пострах
(прибігає знову)
280 Ой, ой, нещастя, ой, нещастя трапилось!
Полемос
То як, ти знов без нього?
Пострах
Не моя вина:
Товкач пропав і в Спарті.
Полемос
Як, негіднику?
Пострах
Лакедемонці Фракії позичили.
Коли ж із рук пустили — загуло за ним.
Трігей
О Діоскури, як чудово склалося!
Ще є надія! Смертні, вище голову!
Полемос
Збери ті речі та й назад їх винеси,
А я піду і зладжу товкача собі.
Обидва виходять.
Трігей
(виходить із сховку)
Тепер Датідову згадаймо пісеньку,
290 Який опівдні сам себе розпалював:
«Як любо і приємно, як то солодко!»
(До глядачів).
Пора настала, побратими елліни! —
Закиньмо чвари, і гризню, і сутички!
Звільнім богиню Миру, найдорожчу всім,
Ще поки тут нового товкача нема!
Гей, рільники, торговці, рукодільники,
Ремісники, чужинці, зайшлі жителі,
Всі остров'яни, весь народ, сюди спішіть!
Швидше, швидше! В руки — кайла,
і лопати, і шнурки!
Нині жде на вас робота, —
не баріться, в добрий час!
На орхестру швидким кроком виходить хор афінських селян.
Між ними також спартанці, беотійці, аргосці та мeгарці.
Корифей
Гей, сюди, на шлях свободи,
дружно, твердо всяк ставай!
Гей, хто еллін — в гурт єдиний!
Сили всіх — в один кулак!
Гей, забудем про походи,
про війну, що смерть несе.
День заблис, — і можна врешті
чхати всім на Ламаха.
(До Трігея).
Тож кажи нам, що робити,
будь у праці вожаком,
Нині з нас ніхто нізащо
не спочине, вір мені,
Поки важелем і шнуром не повернем волі знов