— А у нас на курсі ваш Старий… тобто, товариш підполковник читав оперативну роботу. Ми ще й не таке знаємо!
— Ну-ну…
Назавтра Київський карний розшук навдивовижу нагадував Смольний у ніч перед тим, як крейсер «Аврора» зробив своє історичне «ба-бах!» А все почалося з безневинного запитання Генерала після того, як ми доповіли йому про результати екзамену з майстерності зовнішнього оперативного спостереження.
— А скажіть-но мені, товариші, що у студентів буває після екзаменів?
Ми хором відповіли, що практика.
— А після практики?
Ми вже не хором, а врізнобій вимовили: канікули! Подумалося: до чого він? Раптом на відгули розщедриться?
— А після канікул що? — продовжував нидіти Генерал.
— Після зимових, товаришу генерал, новий семестр. А після літніх — новий навчальний рік.
— Це добре, товаришу капітан, що у вас хороша пам'ять. От тільки вона працює не в тому напрямі. Наша підозрювана — студентка? Що у неї там зараз?
Ми поступово втрачали оптимістичну впевненість, але ще не зрозуміли, до чого гне начальство.
— У нашої підозрюваної, товаришу генерал, зараз літня сесія… Або вже практика.
— Я попрошу конкретизувати: ще сесія чи вже практика?
Здається, Старий навчив курсантів міліцейської школи не лише основам розшуку, а й деяким набагато делікатнішим матеріям. Бо красень-практикант зовсім як в аудиторії підняв руку і попросив:
— Дозвольте, товаришу генерал?
— Дозволяю. Можна з місця. Бо дошки тут немає.
— У підозрюваної вчора закінчилася сесія і через тиждень у неї практика.
— Прекрасно, товаришу курсант! І як вона склала іспити?
— Як завжди, на відмінно, товаришу генерал. Йде на «червоний» диплом.
— Ситуація! Ви, товаришу курсант, поки що постійте, а ви, товаришу підполковник, скажіть, що ви про це думаєте?
— Одне з двох, товаришу генерал: або у цієї дитинки зовсім немає нервів, або ми знову «дубль-пусто» витягли.
— Втішили, товаришу підполковник, втішили. Спасибі. А ви, товаришу курсант, скажіть мені таке: де і коли ваша знайома відроблятиме практику?
До нас поступово почав доходити підтекст генеральської зацікавленості студентськими проблемами підозрюваної. Не скажу, що ми від цього зраділи. Навпаки, навіть Підполковник засовався і механічно поліз в кишеню по цигарки. Але вчасно схаменувся.
— Взагалі, товаришу генерал, з понеділка, — у Жовтневій лікарні. Але до того має у якихось своїх справах до Одеси з'їздити. З практикою в інституті строго, але їй, як відмінниці, дозволили.
Мій армійський командир, полковник Осипов казав у таких випадках: стройову підготовку не можна освоювати лекційно-семінарським способом. У перекладі на міліцейську мову це звучало би приблизно так: ніхто вам не дозволить влаштовувати канікули, доки підозрювана у вбивстві шастатиме, де їй заманеться і скільки їй заманеться.
Генерал щось приблизно таке і сказав. І ще додав:
— Деякі офіцери, здається, засиділися у кабінетах. Капітан Сирота, доповідайте ваші подальші дії.
— Думаю, що треба просити у прокурора ордер на обшук цієї «явочної квартири».
— На якій підставі?
— На тій підставі, що вона підозрюється у вбивстві.
— У вбивстві кого?
— Фотографа, товаришу генерал.
— Ну, нарешті. А то я вже подумав, що Джона Кеннеді. І які у нас підстави?
— Ну, ви ж самі бачили, товаришу генерал…
— Я вам скажу, що я бачив, товаришу капітан. Ні, я вам цього не говоритиму. Я вам краще скажу, як на це моя дружина відреагувала: «Щось ти останнім часом надто активний став, як молоденький. Не інакше, як коханку завів і увагу відвертаєш»… Це хто там пирхнув?
— То хтось у черговій частині чхнув, товаришу генерал.
— Тоді на правду, товариші. Так от, слухайте і виконуйте. Перше: ти, Сирота, організовуєш перевірку паспортного режиму як мінімум у трьох будинках на цій вулиці. Аби ніхто не запідозрив, що нас цікавить тільки одна конкретна квартира і її мешканці. Друге: особисто і негайно відкриваєш ще одну кримінальну справу…
— Єсть організувати перевірку і відкрити кримінальну справу. От тільки за яким фактом? Підозра у вбивстві? Так ми ж, можна сказати, і так її ведемо.
— Ти, Сирота, і так уже всіх завів, як той Сусанін. Записуй: кримінальну справу за фактом шантажу з використанням фотографій порнографічного змісту. От де твоя колекція знадобиться. Нехай і товариш прокурор подивляться, у нього теж дружина є, порадіє…
— То що виходить, товаришу генерал, ми порушуємо кримінальну справу проти покійного?
— Ні, проти Папи Римського. Звичайно, проти вбитого. А потім ми ж її і закриємо — в основній частині — за фактом смерті звинуваченого. Зате ми можемо прив'язати до цієї справи отого матусиного синочка, котрий у нас у капезе париться. І все це поєднати у головну справу — стосовно наглої смерті з наступним розчленуванням трупа. Втямив?
— Так точно, втямив, товаришу генерал.
— Брешеш, Сирота, нічого ти не втямив. Просто не хочеш на неприємності нариватися. Я з тобою в головному згоден — обшукати цю квартиру необхідно. Хоча і є у мене одна думка, але це потім. А у нас не сімнадцятий рік і не тридцять сьомий, не виходить так, щоби ногою в двері, прикладом межи плечі і головою об стінку. Останній раз запитую: до всіх дійшло? Тоді хапоніть пару людей з паспортного відділу і бігом уперед! Тільки в ЖЕКу перевірте, хто там прописаний.
Під час короткої наради тут-таки, у коридорі під генеральськими дверима, вирішили: кому, куди і з ким іти, що саме і кому відповідати на різні недоречні запитання. Потім паспортисти з курсантами побігли, а мене притримав за рукав Старий:
— Олексо, ти звернув увагу на те, що Генерал сказав про якусь там думку?
— Звернув. Але не став уточнювати. Я так вважаю, що у начальства є певні вагання.
— Не вагаються тільки дурні і автоінспекція. Щоправда, з різних причин. Генерал, напевне, побоюється, що ця квартира не має жодного стосунку до вбивства. Розумієш, Сирота, тут одна річ не сходиться, дуже важлива. Ну от зведи все докупи: молода, красива, розумна, відмінниця, перспективна… під судом і слідством не перебувала, сім'я благополучна. Шкідливих звичок немає. Янгол во плоті! І раптом вбиває людину, потім патрає і розкидає все це! Це ж не курча зарізати. Тут і досвідчений рецидивіст або лягає на дно, або п'є до видіння зелених чортів на шафі. А вона ходить до інституту, відмінно здає іспити, дурить голову красивому хлопцю, а головне — спокійненько ночує на тій самій квартирі, де, ймовірно, зарізала коханця. Не сходиться… Якщо це її робота, то вона нам такі натяки робить, що і телеграфний стовп зрозуміє.
— А що, такого не буває, товаришу підполковник?
— Буває, Олексо, буває. Але переважно у досвідчених, старих злочинців, яким їхнє життя вже поперек горла стоїть, «зав'язати» самому сил не вистачає, прийти з повинною злодійський гонор не дає. От вони і підставляються. Може, і несвідомо, не знаю. Я ж сискар, а не твій друг-психіатр.
— Спасибі за ідею, товаришу підполковник. Бо я зі своїм другом ще тоді поговорив, коли все це розпочалось. Ви ж самі звеліли… а тепер бачу — недоговорив.
Позапланова паспортна перевірка особливих проблем не викликала. Ніхто не запитував — чого це раптом, лише цікавилися, коли ж будуть паспорти нового зразка. Щодо квартири, де ночувала наша медичка, то ще в ЖЕКу нам сказали приблизно таке:
— Хазяї кудись поїхали на пару років. Здається, на Кубу, а може, що і в Африку. Але стосовно комунальних розрахунків, то тут усе гаразд — платять родичі. їхня дочка доглядає за хатою, бо ж самі знаєте, оселя без людей кепсько себе почуває. Одразу починають крани текти, меблі розсихатися, а там, не дай Боже, проводка з ладу вийде.
Сусіди фактично підтвердили цю інформацію:
— Приходить дівчина, культурна, вихована, бо з нами вітається. Часом ночує. Але ніяких гулянок, ніяких «бугі-вугі». Часом телевізор увімкне, але й то неголосно. Компаній не водить… Чи хтось до неї приходить? Може, хтось колись і приходив, але знаєте, так акуратно, тихо. От у нас поверхом вище сімейство проживає, так то не люди, а кара Господня. Як не пісні горлають, то п'ють. Як не п'ють, то порожні пляшки об підлогу б'ють. А оце якось до четвертої ранку вчилися під гармошку танцювати цей… як його? Шейк! Уявляєте?