Свиснув смертоносний меч Конана, і кімерієць знову потягнув Бальта за собою до іншого виходу з будинку. За кілька кроків від дверей виднів частокіл.
За святилищем було темно. Ніхто з утікаючих піктів сюди не потрапив. Біля огорожі Конан зупинився й підняв Бальта на руках, як немовля. Бальт ухопився за кінці колод і, обдираючи пальці, видерся вгору. Він простягнув руку кімерійцю, коли з-за рогу хатини вискочив пікт і став як укопаний, дивлячись на людину біля огорожі. Удар сокири кімерійця був точним, але пжт устиг закричати раніше, ніж голова його розвалилася навпіл.
Жоден страх не перешкода природженим інстинктам: щойно виючий натовп почув сигнал тривоги, сотні голосів відповіли на нього, і воїни помчали відбивати напад.
Конан високо підстрибнув, ухопив Бальта вище ліктя й підтягся. Бальт зціпив зуби, щоб витримати вагу тіла, але кімерієць був уже вгорі, і утікачі опинилися по той бік частоколу.
5. ДІТИ ІРГАЛА ЗАГА
— З якого боку річка?
— До річки не варто й потикатися, — буркнув Конан. — Ліс від села до річки аж кишить піктами. Уперед! Подамося туди, де нас не чекають, — на захід!
Бальт востаннє озирнувся й побачив, що через частокіл стирчать чорні голови піктів. Але вони підбігли надто пізно, а втікачі вже сховалися в чагарниках.
Бальт зрозумів: дикуни ще не втямили, що полонений утік. Судячи з криків, воїни під проводом Зогара Зага добивали стрілами пораненого змія. Чудовисько вийшло з покори чаклуну. За мить пролунали гнівні вигуки: втеча була помічена.
Конан розреготався. Він вів Бальта вузькою стежкою з такою швидкістю й упевненістю, немов це був проїжджий тракт. Бальт шкандибав за ним.
— Тепер вони кинуться в погоню: Зогар побачив, що тебе немає. Він знає також, що і моєї голови не вистачає в загальній купі. Собака! Якби у мене був другий спис, я б докінчив його раніше, ніж змія. Тримайся стежини. Вони спочатку побіжать до річки, розтягнуть там ланцюг із воїнів на пару миль і очікуватимуть нас. А ми до часу не підемо в хащі. Стежиною буде швидше. А тепер, хлопче, біжи, та так, як ти в житті ще не бігав!
— А швидко вони схаменулися, — просолів Бальт і надав ходу.
— Так, страх у них швидко минає, — пробурчав Конан.
Якийсь час вони, мовчали і продовжували заглиблюватися все далі й далі від цивілізованого світу. Але Бальт знав, що Конан завжди робить правильно. Нарешті кімерієць сказав:
— Коли будемо вже далеко від села, зробимо велику петлю до річки. На багато миль від Гвавели немає інших поселень. А навкруги села зібралися всі пікти. Ми обійдемо їх. До світанку вони не натраплять на слід, а вже потім ми залишимо стежку і звернемо в хащі.
Вони продовжували біг. Крики позаду затихли. Свистяче дихання виривалося крізь зціплені зуби Бальта. Закололо в боці, бігти було все важче. Він раз у раз зачіпав кущі обіч стежки. Раптом Конан зупинився, обернувся і став вдивлятися в темряву.
Десь угорі над гілками неквапливо сходив блідий місяць.
— Звертаємо? — прохрипів Бальт.
— Дай мені сокиру, — прошепотів Конан. — Позаду хтось є.
— Тоді краще зійти зі стежки! — крикнув Бальт.
Конан похитав головою і штовхнув супутника в кущі. Місяць піднявся вище й освітив усе слабким світлом.
— Ми ж не можемо битися з цілим плем’ям! — шепнув Бальт.
— Людина не змогла б нас так швидко вислідити й наздогнати! — пробурчав Конан. — Тс-с-с!
Настала тиша. Зненацька на стежці з’явився звір. Бальт здригнувся при думці про те, що це може бути шаблезуб. Та це був усього, лише леопард. Він позіхнув, відкриваючи ікла, і глянув на стежку. Якщо зараз вітер і віяв, то у бік людей, що сховалися, а не від них. Звір схилив голову й обнюхав стежку, після чого не поспішаючи рушив уперед. Тремтіння пробігло по спині аквилонця: леопард, поза сумнівом, вистежував їх.
І вистежив. Звір підвів голову, й очі його спалахнули, як дві вогненні кулі. Пролунало глухе гарчання, і Конан метнув сокиру.
Кімерієць у цей удар уклав усю свою силу. У місячному сяйві сріблом блиснуло лезо — і леопард забився на землі. Сокира стирчала у нього з середини лоба.