Вона люто відбивалася, напружуючи все своє юне тіло, але він тільки нестримно сміявся, сп’янілий близькістю цієї чарівної красуні, що пручалася в його руках.
Він легко зламав її опір і випив нектар з її губ зі всією нестримною пристрастю, що бушувала в ньому. Руки, що скажено били його в груди, раптом ослабли й обвилися навкруги його масивної шиї. Посміхнувшись у її чисті очі, він сказав:
— Чом би тобі не віддати перевагу вождю Вільних Людей, а не міському собаці Турану?
Вона відкинула густі кучері назад, все ще озиваючись кожною клітинкою на палкий поцілунок, проте не прибрала своїх рук.
— Ти вважаєш, що Ага рівня тобі? — кинула вона виклик.
Він розсміявся й попрямував до сходинок із дівчиною на руках.
— Ти сама оціниш це, — весело сказав він. — Я підпалю Хаваризм, аби освітити тобі шлях до мого намету.
…Переслідуваний військами давнього свого ворога — короля Ездигерда, Конан ледве виніс ноги і знов приєднався до піратів. Проте ця пригода виявилася не більше ніж швидкоплинним епізодом у неправдоподібно яскравій біографії кімерійця, він знову вирушив у мандри суходолом, очоливши, зрештою, палацову гвардію королеви Тараміс у Каурані…
“…ВРОДИТЬСЯ ВІДЬМА!”
Тараміс, королева Каурана, прокинулася від тривожного сну. Могильна, до дзвону у вухах тиша навкруги не була схожа на звичайну безмовність нічного палацу — швидше на спокій похмурих підземель.
Вона здивувалася тому, що свічки в золотих свічниках згасли. Крізь шибки в срібних віконних рамах проникало зоряне світло, але воно було надто слабким, аби розвіяти морок спальні.
У темноті Тараміс помітила світну точку, яка привернула до себе всю увагу королеви. Світло, що струменіло з неї, ставало все яскравішим і яскравішим, поки не осяяло оббиті шовком стіни. Тараміс підвелася й побачила, що перед нею вимальовуються контури людської голови. Вражена королева хотіла покликати слуг, та жоден звук не зронився з пересохлих вуст. Риси примари ставали все чіткішими: гордо відкинена голова, увідчана копицею чорного волосся. Королева завмерла: перед нею було її власне обличчя! Ніби вона дивилася в дзеркало — щоправда, криве. Таким жорстоким і хижим був вираз цього обличчя.
— О Іштар! — прошепотіла Тараміс. — Я зачарована!
З жахом вона почула, як віддзеркалення відповіло голосом, що точив солодку отруту:
— Зачарована? Ні, люба сестричко, це не чаклунство!
— Сестричко? — запитала королева. — У мене немає сестри!
— І ніколи це було? — поцікавився голос. — Невже у тебе ніколи не було сестри-близнючки з таким же тонким тілом; чутливим і до тортур, і до ніжності?
— Так, колись у мене була сестра, — відповіла Тараміс, усе ще вважаючи це жахливим сном. — Але вона померла…
Прекрасне лице в пітьмі спотворилося гримасою, такою жахливою, що королева відсахнулася — їй здалося, що чорні кучері зі зміїним шипінням ворушаться над мармуровим чолом примари.
— Ти брешеш! — видихнули яскраво-червоні викривлені губи. — Вона не померла! Ти дурепа! Та досить маскараду — дивися на здоров’я!
Свічки в золотих свічниках зненацька запалилися — немов світна змійка прослизнула по стінах. Тараміс затремтіла й зіщулилася в головах укритого шовком ложа, очі її розширилися і з жахом втупилися в постать, що виникла з мороку. Здавалося, що перед нею стоїть друга Тараміс, схожа з королевою кожною жилкою тіла, проте нібито одержима злим демоном. Лють і мстивість палали в її зіницях, як в очах кішки, жорстокість таїлася у вигині соковитих яскраво-червоних вуст, кожний рух тіла немовби кидав виклик. І волосся було укладене так само, як у королеви, і на ногах такі ж позолочені сандалії…
— Хто ти? — пересохлими вустами прошепотіла Тараміс. — Поясни, як ти сюди потрапила, або я накажу слугам покликати варту!
— Кричи, хоч надірвися від крику, — відповідала непрохана гостя. — Слуги твої не прокинуться до ранку, навіть якщо весь палац згорить. І гвардійці не почують твого виску — я відіслала їх із цього крила палацу.
— Що ти сказала? — вигукнула ображена Тараміс. — Хто, окрім мене, насмілиться наказувати моїм гвардійцям?
— Я, люба сестричко. Саме перед тим, як зайти сюди. Вони подумали, що це їх улюблена повелителька. Ха! Я вдало зіграла цю роль! З якою величчю, гідною богині, з якою чарівною жіночністю трималася я з цими броньованими бовдурами…