Він похитав головою.
— Я хотів би, щоб ви звільнили себе і перед очима людей. Підіть до прокурора і розкажіть йому все.
— Зізнатися?! Оце вже ні! Хіба заради цього я боролася стільки років? Ви не уявляєте, як це — пережити цілих два судові процеси... І я перемогла, розумієте? Перемогла!
— І що ви здобули, Марі?
— Честь і гідність!
— Фальшиву честь і фальшиву гідність...
— У цих царинах важить лише видиме.
— Однак ви все ж пожертвували своїми честю і гідністю. І прийшли до мене із тягарем.
— Так, прийшла до вас. Але тільки до вас!
— І до Господа теж.
— Звісна річ...
— А Господь, як і я, прийняв вас такою, якою ви є: себто винною. Господь, як і я, любить вас, як і раніше.
— Невже?!
І священик знову взяв її руки в свої, сплів свої пальці — такі теплі і ніжні — з її пальцями.
— Марі, скажіть правду, скажіть її на весь світ! А я вам допоможу, підтримаю вас. Тепер це буде моєю метою. У цьому місті я живу лише заради цього, заради вас! Ви — мета мого існування, сенс моїх молитов і моєї віри! Марі, ви — моя місія! Я підштовхну вас, я всім відкрию ревну християнку, яка ховається всередині вас! Полум’ям своєї віри я запалю вашу! І разом у нас усе вийде. Ви зробите це заради мене, заради себе, заради Господа!
Марі поглянула на нього по-новому. Вона — його місія? Чи добре вона розчула?! Вона — місія?..
І коли Ґабріель усміхнувся, їй на мить здалося, що він візьме гору.
Наступні літні місяці стали найщасливішими у житті Марі Морестьє. Ґабріель не відходив від неї. Він прокидався лише для того, щоби побачити її, відкривав церкву, аби вона увійшла, швидко ковтав обід, щоб якнайшвидше зустрітися з нею; він сповідав її щодня, а потім — у церкві або у неї вдома — невтомно, натхненно, красномовно і пристрасно переконував її.
Марі цинічно тішилася цим несподіваним привілеєм: вона вкрала Ґабріеля у решти! Вона знову виграла! Знову! А він міг досхочу розсипатися словами, солодкими усмішками й переконливими аргументами, та вона все одно не піддалася б йому. Усе це було даремно, бо піддався він їй.
Однак Марі, насолоджуючись ситуацією, недооцінювала красномовство абата.
Вона не помітила пастку: Ґабріель наполегливо втягував її в обмін думками та дискусії. І вже з липня — аби не залишатися у боргу — вона почала відповідати йому, посмілішала, взялась оперувати доказами й аргументами. Але в цій площині абат мав значний досвід. Поступово — так, аби вона ні про що не здогадалась і разом із тим вважала, буцімто з успіхом чинить опір, — він впливав на неї, змінював її, давав її міркуванням нове підґрунтя, наближав до ідеалів, досі для неї чужих.
І ім’я Господа залунало з її вуст інакше.
Колись Господь входив до складу її арсеналу; коли Марі казала «Господи!», то ніби стріляла з рушниці; голосно і рішуче вимовивши «Господи!», Марі домагалась мовчанки, виганяла небажаних зайд, сіяла порожнечу довкола себе. Часом, коли треба було наполягати або доводити щось, вона впереміжку цитувала Євангеліє і писання святих отців — ніби цілила шротом у ворогів, ранила їх, примушуючи відступати, часом навіть вбивала; о, Марі завжди цілила влучно! І Господь допоміг їй здобути репутацію чесної жінки і витерпіти всі каверзи.
Тож тепер вона сприймала Господа не як могутнє страхітливе і помстиве божество, а як вибух ніжності. І коли Ґабріель (а він замість просто «Господь» зазвичай казав «Боженька») шепотів із побожним захватом ім’я творця, то ніби згадував про саме джерело життя, про найкраще вино — ліки проти будь-яких негараздів. Поруч із ним Марі ніби пізнавала нову теологію, відмовляючи своєму колишньому захопленню заради справжнього бога кохання, доброго і милосердного Ісуса зростом (як і Ґабріель) метр вісімдесят і рисами обличчя дуже подібного до Ґабріеля.
Перед цим Богом Марі примушувала себе до жорсткої нудної віри, що зводилася до повторення обрядів і заспокоювала її. Їй став цікавим зміст молитов, проповідей і настанов; час від часу увечері вона навіть читала Святе Письмо.
Марі не усвідомлювала, яким авторитетом ставав для неї абат. Якщо її захоплення починалося з сексуального потягу, то зрештою ці стосунки виявились духовними. Марі мріяла про Благо, її зворушували історії про прощення грішників, вона відчувала екстаз, коли слухала про долі святих, зокрема святої Рити[2], житіє якої Ґабріель досліджував у семінарії і про яку навіть написав доповідь.
«Покровителька тих, хто втратив надію? Отже, вона і моя покровителька теж», — міркувала Марі, лягаючи спати.
2
Свята Рита Касійська (1381–1457) — християнська свята, черниця-авґустинка з містечка Кашія (Італія), шанується у римо-католицькій церкві. Вважається заступницею у безнадійних ситуаціях.