— Дуель, дует... Старий дурень Пастелла, що викладав камерну музику, твердив, буцімто я плутаю два поняття! «Дует — це коли ви граєте разом, сеньйоре Кріс, а дуель — це грати один проти одного», — повторював цей йолоп. Не дивно, що він зогнив у якомусь виші, не помічений публікою. Він так і не зрозумів, що все і завжди — дуель!
До слова, минулої середи Пол Браун попросив Акселя й Кріса виконати разом сонату Франка для скрипки і піаніно[10]. І що сталося? Через кілька тактів, зрозумівши, що Аксель взявся за твір з легкістю й свіжістю, ніби сам склав його цього ранку, Кріс вирішив привернути увагу до себе, демонструючи свої здібності, примножуючи нюанси, підкреслюючи контрасти, пожвавлюючись, коли слід бути жвавим, потім стаючи тендітнішим, замріяним, кипучим, надмірним, манерним, майстерно тлумачачи Фра́нків твір, аби гра Акселя в порівнянні здавалася скромнішою, менш блискучою. Задум удався: всі хвалили Кріса; і лише Пол Браун, скептично скривившись, зауважив одному французові, що, зрозумівши хитрість, не оцінив вигадку Кріса.
Двадцята позначка! За вказівками Кріс уже вирахував, що скарб мав міститися десь під водою, попід коралами. Отже, він міг нарешті скористатися цілим місяцем тренувань.
Випереджаючи Акселя на цілих чотири хвилини, він добувся берега, сховав ровер у кущах, добіг до бухти, вказаної на карті.
Там на нього чекала буда з фірмовим обладнанням для пірнання.
— Чудово! Я не помилився.
Щодесять секунд він стривожено озирався назад. Кріс натягнув на себе жилет, напнув на спину балон, узув ласти і приладнав маску.
Вигулькнув Аксель. Кріс, мовби вжалений, кинувся у воду — він прагнув лишатися на чолі перегонів і щодуху плив до коралів.
— За моїми розрахунками, це має бути на сході.
І він, раз-у-раз виринаючи на поверхню, плив далі. Щосто метрів він рефлекторно озирався на Акселя, — а той тим часом вирушив на захід.
— Захід? Чому він іде на захід?
Якби йшлося про когось іншого, Кріс не надав би цьому значення, та зважаючи на кмітливість Акселя, його мозок аж закипів сумнівом.
Хутко рухаючи ногами, Кріс міркував, роззираючись навсібіч — і зупинився зненацька:
— Таж він має рацію!
Він розвернувся, вповільнився, потім спробував набрати швидкості, злякавши риб, що купчилися навколо нього. Хтозна, можливо, він і мав шанс, адже Аксель мусив зрізати по скелях, а Кріс пересувався у воді.
Біля коралових рифів на достатньо великій відстані у рідкій прерії моря Крісові здалося, що він помітив якийсь невиразний обрис. Невже це скриня?! Він пришвидшився, ризикуючи задихнутися чи розтягнути м’язи.
Аксель праворуч обійшов корали і занурився вниз, поміж велетенських гострокутих масивів. Чому він раптом звернув — злякався якогось морського звіра? Чи зненацька утратив сили? Чи, може, оперся на крихку скелю? Спочатку відломився один камінь, потім другий — і ось постать Акселя зникла серед гуркоту й диму.
Кріс зупинився. Він вагався. Що робити? Кинутися до нього? Допомогти? Саме цьому його вчили на курсах пірнання. Та водночас йому кортіло переконатися, що брунатна пляма отам, ліворуч, на глибині десяти метрів — піратська скриня.
Знехотя підкорившись кодексу, Кріс підплив до збурених вод, де брикався Аксель. Опісля падіння його ноги затиснуло в проломі. Помітивши Кріса, він засмучено подав йому знак.
— Та гаразд, гаразд, я допоможу! — жестами показав Кріс. — Та спочатку витягну на узбережжя доказ своєї перемоги — предмет номер один.
Аксель, закочуючи очі, протестував і закликав на допомогу.
«Ні, старий, даруй, але на мене це не подіє! — думав Кріс, звертаючи ліворуч. — Знаю я ці виверти: спочатку я тобі допоможу, ти звільнишся, відштовхнеш мене і кинешся до предмета номер один. До речі, ти матимеш рацію, я не можу тримати на тебе серце за це, бо вчинив би так само. Та оскільки я маю вибір, спершу послужуся собі. Тож, номере другий, до скорої зустрічі!»
Поки Кріс віддалявся, Аксель все дужче смикав рукою, кривився, горлав, ризикуючи захлинутися.
— Звичайна людина, — виснував Кріс, зирнувши на супротивника, — відчуває поразку і впадає в істерику.
Кріс неквапом, доклавши чимало зусиль, підняв важку кришку, з-під якої сяйнули жовті монети, знайшов позначену першим номером, кинув її до кишені жилету; тоді він повільно розвернувся і поплив у бік Акселя.
За кілька метрів Кріс помітив тривожний знак: з-за спини — не з-під маски — Акселя піднімалися бульбашки, а тіло його було непорушним. Що сталося?
10
Сезар Франк (César Franck, 1822–1890) — бельгійський композитор і органіст. Його «Соната для скрипки і піаніно у ля-мажор» (1886), присвячена бельгійському скрипалеві Еженові Ізайї, — найпопулярніший твір у камерній музиці.