Коли ліфт досягнув підземного рівня, Ленґ виїхав із нього, роздратований необхідністю цілих двадцять п’ять поверхів дихати одним повітрям з клятими туристами, і показав освітлену неоновими лампами майстерню, де працювало з сотню китайців.
— Отут ми виготовляємо наш товар.
— Чому саме свята Рита? — солодкаво-приязно поцікавився Бомон.
Він переможно підморгнув дружині, переконаний, що це хитре запитання допоможе пояснити стан месьє Ленґа і зробить його подібнішим до людини.
Господар сухо відказав:
— Вільна ніша.
— Перепрошую?
— Саме так. Ісус і Діва Марія вже домінували на ринку. У Європі святі вже не в моді, всі, окрім святих Рити й Тадея[11] — але слід було попрацювати над маркетингом.
— Святий Тадей?
Бомони ніколи не чули про святого Тадея, ніколи не продавали пов’язаних із ним предметів. Ленґ, розсерджений їхнім невіглаством, продовжував:
— Це покровитель автостоянок! Саме до святого Тадея слід звертати молитву, коли не знаходите місця для паркування: оскільки він маловідомий, то обов’язково знайде для вас час. Усе швидко владнає.
— Невже? Це справді працює?
— Та ви жартуєте! Я переповідаю вам байки, необхідні, аби продати його. Хіба мадемуазель Мі вам про це не казала?
— Ні.
— Нетямуща! Звільню її завтра ж!
Мадам Бомон почервоніла, помітивши, що саме виймав із форми один із працівників.
— Але ж... але...
— Що? Так, це ми виробляємо також, — підтвердив Ленґ. — Причандалля для порнографії. Вам це також цікаво?
Месьє Бомон підійшов до пластикового фалоса, що самотньо стояв серед силіконових перс.
— Яка гидота!
— Помиляєтеся, — не погодився Ленґ, — це дуже якісний товар, продається не гірше за предмети культу. Знаєте, коли йдеться про виготовлення муляжів, то справу маєш із однаковими матеріалами й технікою.
— Але ж це неподобство! Наші святі Рити побачили світ поруч із цим... і цим...
— І поруч із нами також, месьє! Ви лише релігійні товари гуртом скупаєте? Шкода, бо варто лише взятися до торгівлі...
Задзеленчав телефон. Ленґ уважно вислухав, нічого не відповів, поклав телефон до кишені і коротко кинув, уже майже забувши про Бомонів:
— Я їду нагору.
Не встигли французи попрощатися з ним, як дверцята ліфту зачинилися за Ленґом.
Заїхавши до свого кабінету, Ленґ запитав у секретаря — довготелесого, мов мотузка, корейця двадцяти п’яти років:
— Ну що?
— Знайшли, пане!
І секретар уперше побачив, як усміхається його патрон: вуста Ленґа розм’якли і з горлянки вихопилося гмикання.
— Ну нарешті!
Секретар, вирішивши, що нарешті сподобався тирану, виклав усю відому йому інформацію:
— Він працює не в тій галузі, де ми весь цей час шукали. Ви ж нам вказали на академічну музику, правда?
— Так. І чим він займається? Грає у вар’єте?
— Його діяльність ніяк не пов’язана з мистецтвом. Ось буклет про місце, де він працює.
Ленґ схопив папірець. Зазвичай непроникний і холодний, цього разу він не стримався, і брови поповзли вгору, виказуючи крайній подив.
— Ви певні, що це він?
— Цілком!
Ленґ кивнув головою.
— Хочу з’їздити! Причому негайно! Замовте рейс.
Секретар підійшов до столу і зняв слухавку. Поки він набирав номер, Ленґ кинув байдужим тоном:
— Сьогодні ж увечері викиньте геть мадемуазель Мі. Профнепридатність.
А секретар уже говорив із туристичною агенцією.
— Хочу забронювати один квиток до Франції. Місто Аннесі[12]... Що, прямих немає? Ви впевнені? Спершу Шанхай–Париж, потім Париж–Гренобль, а звідти автом до Аннесі? Або Шанхай–Женева, а звідти вже на таксі?
Він прикрив слухавку долонею і запитав у патрона:
— Вам так краще, шефе?
Монополіст релігійного і порнографічного реманенту кивнув на знак згоди.
— Гаразд, — далі повів секретар. — Беремо Шанхай–Женева. Так, якомога швидше. Бізнес-клас. На ім’я Ленґа. Аксель Ленґ.
Соваючи крісло до вікна, аби насолодитися денним сонцем, Аксель гортав буклет, поданий йому секретарем, і намагався розпізнати на мініатюрних фотографіях людину, яку він шукав уже кілька місяців і спогади про яку двадцять років не давали йому спокою.
Масажист Суніл — огрядний колос, колишній чемпіон із дзюдо — урвав перегляд буклета, плеснувши в долоні.
— Час масажу, месьє!
І вже за кілька хвилин намащений олією Аксель відбував щоденні вправи, необхідні для реабілітації. Через проріз для очей і носа в масажному столі він напам’ять, наспівуючи, вивчав буклет.
— Пане Ленґ, а вам явно сьогодні ліпше!
12
Аннесі (Annecy) — гірський курорт на південному сході Франції, столиця департаменту Верхня Савойя.