Це шепотіння на вухо, зрештою, збентежило Акселя. Зазвичай дві людські істоти шепочуться, заплющивши очі і торкаючись одне одного своїми майже голими тілами лише в одному випадку — кохаючись. Аксель же був у руках свого заклятого ворога, людини, яка колись, через злочинне недбальство, мало не вбила його. Це ж абсурд...
Однак у хвилюванні Акселя не було нічого болісного. Навпаки. За Крісової допомоги, ставши невагомим, він ніби раптово перестав бути калікою. Аксель плив, обертався навколо себе, пірнав. Непередбачуваний благодатний сеанс буцімто повертав його до дитинства, до перших купань разом із татом у басейні в Сіднеї; Аксель пригадав своє худе тільце поруч із масивним дорослим тілом, їхні запливи у блакитні води Тихого океану на пляжі Вайтгевен[13], як він, маленький хлопчик, збентежено чіплявся за дорослого чоловіка, що робив потужні махи руками.
Так дивно було відчувати повні ніжності торкання вбивці до своєї шкіри... А якщо реванш полягав саме в цьому: перетворити Кріса на свого раба і примусити його вправлятися з ним щодня?.. Що ж, ці тортури були б явно чимось незвичайним — як для ката, так і для жертви.
— Альбане, як ви почуваєтеся?
Аксель розплющив очі. Обличчя Кріса, що дбайливо гойдав пацієнта, знаходилося в якихось двадцяти сантиметрах від його обличчя.
— Добре, дуже добре.
Вони зустрілися поглядами, Кріс указав на ноги Акселя.
— Що з вами сталося?
— Нещасний випадок двадцять років тому.
Кріс здригнувся. Не тому, що упізнав Акселя, а тому, що відрізок часу — двадцять років — дещо йому нагадав. Аксель вирішив відволікти увагу Кріса:
— Чому ви займаєтеся саме цим методом — аквамасажем?
— Навіть не знаю... Певно, шукав, що доброго можна робити саме у воді.
— Чому? Хіба у воді можна зробити щось лихе?
Кріс відвернувся, щоби відповісти на усмішку однієї з пливунок, яка прямувала до душу, і не відповів. Тоді Аксель продовжив:
— Зі мною нещасний випадок стався саме у воді.
Кріс обернувся і заціпеніло прикипів поглядом до Акселя — спочатку спантеличено, потім із сумнівом і тривогою, нарешті — нажахано. Аксель витримав його погляд. Він бачив, як Кріс потроху усвідомлював — ніби завіса піднімалася над його пам’яттю, поволі пропускаючи всередину світло. Кріс ковтнув слину і запитав голосом, позбавленим барв:
— Це ти, Акселю?
— Так, це я.
Із його очей порснули сльози. Він намагався стримати щасливу усмішку.
— Виходить, ти... живий?
— А ти собі думав як? — скрикнув Аксель.
Упродовж цих двадцяти років австралієць жодного разу не припускав, що його вважають мертвим; він мав переконання, що Крісу відомо про його подальшу долю.
Кріс похилив голову, ніби йому дали потиличник.
— Я гадав, що...
— Невже я схожий на мертвого? Радше на каліку, еге ж? Мене вийняли з води, повернули до життя, я провів п’ять місяців у комі, а прийшовши до тями, був лише овочем. Мусив заново вчитися усьому — говорити, писати, рахувати, пересуватися. Мій розум не було ушкоджено. А натомість...
Він показав свою безвольну правицю.
— Довелося забути про скрипку.
Показав на свої ноги.
— Про спорт.
Показав на плавки.
— Про секс. А втім, саме цього я не встиг розсмакувати, правда ж?
Кріс, ошелешений цими зізнаннями, раптом відчув збентеженість через те, що торкався Акселя. Він дбайливо і з повагою посадив його на східці басейну.
— Господи, я такий радий бачити тебе живим, такий радий!
Він роздивився це покручене тіло, рідке волосся й зітхнув: бідолашний Аксель! Куди й поділося правильне, бездоганне обличчя — замість нього постала застигла маска, перекривлена на лівий бік; на ній не було почуттів, навпаки — віджилі спотворені наслідки трагічного випадку.
— Чи зможеш ти бодай колись пробачити мені?
— А що це змінить?
Аксель відповідав сповненим ненависті голосом.
Збентежений Кріс задумався.
Аксель, відчуваючи, як піднімається в ньому гнів, уперто вів далі:
— Що це змінить, га? Хіба це поверне мені тіло, музику, втрачені роки?
— Ні...
— О, можливо, це змінить твій тягар! Так, напевно, твоє життя стане легшим!
— Ні. Я назавжди розчавлений вагою своєї провини.
— То що це змінить? Скажи мені, що? Та не мовчи ж!
Аксель, уже не в силах стримуватися, горлав своїм металевим голосом, що важко відлунював від вологих склепінь басейну. Старигань припинив крутити руками, а рум’яний тренер нахилився, готовий зіскочити зі стільця і втрутитися.
13
Пляж Вайтгевен (Whitehaven Beach) на безлюдному острові Вайтсанді у Бар’єрному рифі в Австралії знаний своїми білими мілинами.