— Запевняю, Анрі, насправді ти не страждаєш. Просто твоє самолюбство вражене. А для тебе самолюбство багато важить. Скільки в тобі самолюбства? Вісімдесят, вісімдесят п’ять відсотків твоєї особистості? Добре, що вже за кілька хвилин коханка — ота, парфманіячка — тебе втішить.
Він пополотнів, не в змозі збагнути, що шокувало його більше — слова Катрін чи її тон, стриманий, веселий, майже байдужий.
— Невже так давно?
— Що давно, Анрі?
— Давно ти... ти... не... Те, що ти щойно сказала...
— Чи давно я тебе не кохаю?
Вона замислилася.
— Дуже давно. Могла сказати б, що відтоді, як у тебе й годинки на день для мене не знаходиться, однак це неправда, все почалося раніше. Могла сказати б, що відтоді, як ти використовуєш наше подружжя, аби переконати французів, буцімто ти такий, як і вони, — але і це неправда, все почалося раніше. Могла сказати б, що відтоді, як ти цілуєш мене на публіці і ніколи не цілуєш, коли ми самі — і це теж неправда, все почалося раніше. Могла сказати б, що відтоді, як у тебе з’явилися коханки — та і це також неправда, все почалося раніше. Могла сказати б, що відтоді, як ти насмілився використати глухоту нашої доньки, аби розжалобити громадську думку — однак усе почалося раніше! Правда в тому, що все почалося з нападу. Нападу на вулиці Фурмільйон.
Він поточився, губи його аж тіпалися від гніву. Холодний різкий голос відбився від столітньої ліпнини:
— Що ти хочеш сказати?
— Ти мене зрозумів. Я знаю.
— Знаєш?! Що знаєш?
Кожен француз пам’ятав про напад на вулиці Фурмільйон. На думку політологів, те, що Анрі того року отримав голоси, яких раніше йому так бракувало, пов’язане з тим, що він став жертвою жахливого нападу. Двоє чоловіків у масках обстріляли його авто. Поранений Анрі намагався переслідувати нападників, та мусив повернутися, щоби надати допомогу своєму закривавленому водію. Громадська думка із захватом прийняла мужність політика; наступного ж дня він перетворився на героя; а через дві доби його критиків уже називали екстремістами, фундаменталістами, негідниками, здатними на замовне вбивство. Ця справа дискредитувала його суперників, і Анрі переміг на президентських виборах.
— Мій любий Анрі, так, я знаю. Знаю те, що підозрювали й інші, проте не наважилися написати. Я знаю те, що ти вперто і обурено заперечуватимеш до кінця своїх днів. Я знаю, що ти зробив: ти задумав, організував і оплатив цей напад. Це був чистий піар. Блискучий, до речі, адже ти все вірно розрахував і таки став президентом. Шкода, втім, що через твої амбіції твій колишній працівник назавжди прикутий із тетраплегією[16] до інвалідного візка. Відтоді я зневажаю тебе.
Між ними запала тиша і водночас ніби встановилася ще більша відстань. Холодна ненависть заливала кімнату.
— Ти, здається, втрачаєш здоровий глузд, — повільно промовив Анрі.
Вона схопила журнал і простягнула йому.
— Поглянь! Тепер тобі відомо, що я знаю... Поглянь, з якою великою актрисою ти живеш... Я знаю, який ти ниций, проте всміхаюся тобі. Мені нудно, та я всміхаюся. Я нещасна — та все ж усміхаюся. Я тебе ненавиджу — але всміхаюся. Неперевершена гра, еге ж? Я не схожа ані на жертву, ані на ката. Ну ж бо, чому ти не аплодуєш мені? Ти мав би мене привітати, адже ти єдиний, хто здатний оцінити перформенс. «Взірцеве кохання»! Твій Ріґо буде в захваті від цієї статті: ти уникнув найгіршого!
— Он як? То це війна? — запитав Анрі.
— Зовсім ні. Це наше життя.
Він хотів щось іще зауважити, але, не дібравши слів, бундючний і розлючений подався до виходу.
У дверях Анрі обернувся і кинув їй:
— Чого це ти раптом вивалила це на мене саме сьогодні? Звідки такий напад щирості?
Вона широко — мов два циферблати — розкрила очі.
— Оцього вже не знаю! Чесно.
— Та невже? — скептично пробурмотів Анрі.
— Клянуся! Але тепер мені стало так легко, що я дивуюся, як не здогадалася відкритися раніше.
Він знизав плечима, переступив поріг, клацнув дверима і шумно скотився по сходах.
І якби він не був охоплений люттю, то міг би нахилитися до обличчя Катрін і помітити, що вона плакала вже кілька хвилин.
Упродовж кількох наступних місяців напруга між ними зростала.
Зовні нічого не змінилося: президентське подружжя, як і раніше, виконувало свої обов’язки — прийоми, візити, поїздки — і серед основних повинностей була гра у любов; не пролунало жодного грізного слова — ні на публіці, ні наодинці.