— Хто це? — загорлав Лоїк у слухавку.
Через перешкоди та гудіння двигуна Ґреґуар більше не чув його — або не хотів більше будь-що сприймати. Балаґіно, Понтуазо… Як іронічно зауважив би Монтефіорі: «Із такими друзями і ворогів не треба»…
— Піддай газу! — наказав він керманичу.
Ерван покликав на допомогу останню людину на планеті, готову йому допомогти. Або Понтуазо залишить його здихати від бомбами, або особисто полетить на це завдання. Зрештою, Ерван саме вів розслідування в центрі його бізнесу й допитував його основних клієнтів: Духа Мертвих і Мефісто.
Якщо врахувати всі «за» і «проти», офіцер МООНДРК обере найнадійніший варіант. І мови нема про те, щоб ризикнути через цього французика, який скрізь пхає свого носа. Понтуазо прилетить гелікоптером прибере того, хто може підвести його під трибунал. І який же Ерван дурень, що зв’язався з ним своїм «Іридіумом», передав власну локацію…
Поки Лоїк нервово кричав у слухавку, Морван, розлючений на себе за те, що не подумав про це раніше, поквапливо відтворював ланцюжок подій. Убивцею з циркулярною пилкою був Понтуазо. Певне, уклав угоду з Нсеко, директором «Coltano» (той постійно встрягав як не в один шахер-махер, то в інший). Усе обернулося невдало, і квебекець прибрав його так, щоб усі повірили в порахунки між чорними. Суперечка дійшла до самого Монтефіорі, Понтуазо продовжив свою серію, і цього разу заручився підтримкою Балаґіно himself.[90] Мабуть, якщо розгорнути ланцюжок ще далі, Мумбанза, наступник Нсеко, також під загрозою, як і його помічник-тутсі, Бісінґ’є. Ґреґуар вочевидь живий лише завдяки недостатній проникливості. Поки він сидів ніби страус, застромивши голову в свої шахти, його життя було в безпеці…
— Тепер я думаю відшукати цього типа і…
— Лоїку, бігцем паняй до літака та повертайся до Парижа.
— Ти замахав мене своїми наказами. Я виріс із того віку, коли мене необхідно контролювати.
— Ти й не уявляєш, на яку територію зайшов.
— Хто такий Данні Понтуазо?
Морван зітхнув:
— Керівник штаб-квартири МООНДРК, відповідальний за мир у Верхній Катанзі. Можна сказати, має смак до парадоксів.
— Це він продає зброю?
— Забий. Бери своїх дітей і дружину…
— Колишню дружину.
— Валіть звідтіль і не повертайтеся. Якщо Балаґіно дізнається, що ти під нього копаєш, втрапиш у халепу. У серйозну халепу.
Звук мотора зірвався на суцільний вереск. Не ідеальне звукове тло для батьківських повчань, проте Лоїк мусив збагнути все в загальних рисах. Як доказ прозвучала його відповідь, абсолютно не в тему:
— Твоя проблема, тату, в тому, що ти помилився епохою. Часи «Хрещеного батька» минули. Є закони, фліки, державні структури. До того ж, Монтефіорі недоторканні.
— Спитай у Джованні, що він про це думає.
— Я збираюся…
— Повертайся в Париж і дивися, щоб твоя родина була в безпеці. Якщо хочеш погратися в борця за справедливість і ворога мафії, виходь на арену сам.
Аргумент, здавалося, влучив у яблучко, але голос Лоїка загубився в перешкодах. Залишалося тільки молитися, щоб малий згріб дітей в оберемок та мерщій сідав на свій літак.
Морван відімкнувся й гаркнув до керманича:
— Я сказав тобі піддати газу!
Ерван: немає зв’язку. Ще одна спроба: нічого. Бісове лайно… З таким темпом він допливе до Лонтано майже за сорок хвилин. Чи встигне відвернути найгірше?
— Африка, — пробурмотів він, — люба моя Африка…
Вона приходила сюди, коли була малою, — до батька.
Вже коли стала старша — по брата. Славетний будинок № 36 — нічого такого особливого, щоб із штанів вистрибувати. Тісні коридори, кабінети, схожі на шафи, грона кабелів, прикріплені до стелі. Заберіть легендарних фліків і справи, оброслі міфами, — зостанеться сама лишень нудна адміністративна будівля.
Вона подалася до Кримінальної бригади — сходи А, четвертий-п’ятий поверхи — й пошукала кабінет Одрі. Та звеліла зайти ближче до полудня. Ґаель прийшла пішки з 8-го округу, змусивши двох своїх колосів іти назирці й на значній відстані. Вони могли б підвезти, але їй хотілося провітритися після моторошних нічних подій.
Ніяк не вдавалося знайти комірку Одрі. Нарешті її скерували до спільного офісу, де та на неї чекала. Короткі привітання, жодної посмішки: поліціянтка сиділа спиною до світла й обличчям до свого ноутбука в тривожному ореолі з відтінками дощу й граніту.