Ерван розплющив очі. Падре вже розвів багаття й поставив на нього казанок без ручок. Він саме перевертав у казанок бляшанку з томатним соусом. Справжній сюрреалізм.
— Що на вечерю? — без жодної іронії запитав Ерван.
— Мавпятина. Але доведеться варити її добрі півгодини, щоб розм’якла.
Морван узявся нарізувати цибулю. Ерван укотре впевнився: джунглі — природний біотоп його батька. Це завжди було помилкою — приписувати йому певні складні амбіції, хитромудрі розрахунки. Макіавеллі з площі Бово,[96] ну-ну. Старий був диким звіром, хижаком, який любив самоту, волю й безсторонність тваринного існування. Вижити — так. Пам’ятати — ні.
Шеф-кухар поставив лише одне варте уваги запитання:
— Що конкретно ти хочеш знати?
Під дощовиком від Ервана залишився лише голос у пітьмі:
— Хто вбив Каті Фонтана?
— Я.
Розчарування. Уже давно він здогадувався, що життя медсестри забрала батькова жорстокість — та сама звіряча лють, яка отруїла життя йому, його братові, сестрі, а особливо матері. Але він передбачав, що ця історія обов’язково виявиться набагато збоченішою.
Морван, здавалося, відчув його сумніви й додав:
— Я був зброєю, а замислили цей злочин Меґґі й де Пернеке. Вони скористалися моїм божевіллям для власної мети. — Старий підкинув хмизу в багаття, далі в його світлі по-театральному комічно подивився на свої мідно-червоні руки. — Та все одно: справу зробили ці брудні лапи вбивці…
Ерванові кортіло засміятись, але надто боліли голосові зв’язки: щосили дер горло у шахтарському містечку, наковтався болота, надихався диму.
— Де Пернеке був молодим психіатром без нормальної практики в Лонтано, — вів далі Старий. — Я ніколи не розумів, як він опинився в цій дірі, але, на мою думку, через якісь проблеми в Бельгії. Він працював із пацієнтами в дуже своєрідний і доволі ефективний спосіб. Але той псих прагнув відплати — не лише бабками: владою, жінками, кров’ю. Він також хотів розширити свої знання: ми всі стали його піддослідними кроликами. Він тримав Лонтано в жмені: зізнання дружин, які трахалися з ким попало, мегаломанія, що переслідувала чоловіків докорами сумління, або ненависть до чорних, невротики всіх сортів, психопати, одержимі… Він із кожного витягував таємниці, займався своїм дрібним шантажем, збивав грошики, домагався впливу. Так само контролював молодше покоління — особливо «Саламандр», адже сам постачав їм психоделіки, виготовлені у підвалах клініки Стенлі. Він і безкоштовно їх роздавав — корчив із себе просунутого психіатра, спав із усіма вдячними дівчатками. Але віслюк завжди йде за морквою, яку не може з’їсти. Цей мудак упадав за Меґґі, а та тільки про мене й марила…
— А коли ти повернувся до Каті…
Морван не відповів — поринув у власні думки, та раптом стрепенувся й продовжив:
— До цього я ще дійду. Ситуація була така: Меґґі хотіла мене, де Пернеке хотів Меґґі, а я залежав від милості психіатра. Ти собі не уявляєш мій тодішній стан: я страждав через галюцинації, чув голоси. Навіть Травень 1968-го відкинув мене, ніби скаженого собаку. У Ґабоні я трохи заспокоївся, але коли зустрів Каті, напади поновилися й посилилися. Я не тямив, що роблю. Я її бив, душив, хотів пошматувати. Я водночас любив і ненавидів її. У Порт-Жантіль не раз втручався Ді Ґреко, аби запобігти катастрофі.
Ді Ґреко: Ерван майже забув про цього старого привида. Утім, він також по-своєму належав до жертв із батькової історії.
— Людина-цвях ніби запропонувала мені вихід. Я зібрав валізи й утік до Конґо, аби віднайти спокій і врятувати кохану жінку. «Саламандри» ніби сприяли одужанню. Спершу Меґґі, потім де Пернеке: він давав мені пігулки, слухав мою маячню… Навіть розслідування, яке застрягло на місці, віддаляло мене від цієї хвороби: я був одержимий убивцею, і це відволікало від власного божевілля. Аж до новорічної ночі 1970-го.
— І повернення Каті.
Морван кивнув і вкинув цибулю в казанок.
— Утікаючи, я хотів врятувати її, захистити від своїх зривів, а вона взяла й приїхала. Ще сподівалася мене вилікувати. Навіть не знала, що сама була моєю хворобою…
Сестра Гільдеґард уже вимовляла цю дивну фразу. Що вони обоє мали на увазі?
96
На площі Бово в Парижі від 1861 року розташовується Міністерство внутрішніх справ Франції. Назва площі вживається на позначення самого міністерства.