— Усе життя цей козел бив нашу маму, — вона знову лягла. — Я виросла в цьому жахітті. Ніколи не цілувала його. Ніколи не дозволяла йому наближатися до мене. Якщо коли-небудь я до нього торкнуся, то лише для того, щоб убити.
Ось що вона сказала собі, коли підвелася між двох машин після падіння. Але це рішення вартувало не більше за інші. Старий уже мчав їй на допомогу. Забули про все й починаємо спочатку.
Вона пошукала в сумочці серветку, висякалася, тоді так само лежачи витерла очі. Потрібно було знову стати Ґаель Гордовитою, Ґаель Цинічною. Щоб її слова були не слізьми, а отрутою.
— А лікарня?
Вона зайшлася сміхом, як маленька дівчинка — щоб не розплакатися.
— Ви хочете добити мене?
— Потрібно очистити рану.
— Після падіння мене відвезли в Американський шпиталь для клінічного обстеження, а тоді помістили в лікарню Святої Анни за ШКТО.[21]
— Бо ви ще були вразливі.
— Вразлива? — вона підвищила тон. — Я щойно з вікна вискочила. Думаєте, мені справді потрібно було опинитися серед тих, хто зі своєю депресією ще божевільніший за мене?
Психолог не відповів. Вона почувалася зануреною в подушку, мов у каламутну калюжу між двох чорних скель.
— Наступної ночі, — нарешті знову заговорила жінка, — у лікарні на мене напали. Мене намагався вбити якийсь чоловік у латексному комбінезоні. Він убив санітара й фліка, які мали мене охороняти. Мені вдалося втекти. Для вчорашньої самогубці це було не абищо. Мабуть, ще не настав мій час.
— Принаймні чогось навчитеся.
— Згляньтеся, облиште цей поблажливий тон.
— Нападника ідентифікували?
Вона вилаялася, закричала:
— Ви що, газет не читаєте?
— Припиніть ці виверти, Ґаель. Не так важливо, що я читаю, що мені відомо. Мета цього прийому — ваша добровільна розповідь про все, що сталося.
Вона гучно видихнула — ніби пательня зашипіла.
— Тієї ночі приходила Людина-цвях. Ні, радше вбивця, якого надихала перша Людина-цвях, серійний убивця. Його мій батько заарештував у Катанзі в 70-х. Попереджаю вас: не розповідатиму жодної з цих двох історій.
Вона почула легке зітхання, можливо, ним супроводжувалася посмішка.
— Як закінчилася та справа?
— Розслідування доручили моєму братові Ервану. Він усе-таки знайшов убивцю.
— Він убив його, чи не так?
— Це я його вбила.
Цього разу її приголомшило власне відкриття. За офіційними даними, Ерван Морван, командувач Кримінальної бригади, знищив злочинця, який з’явився у його домі. Ніхто не знав, що ніж був у руці Ґаель, яка ночувала в брата.
Можливо, вона прийшла сюди, щоб скинути з себе цей тягар. Або просто їй подобається провокувати доктора Катца. Вона уявляла його розширені зіниці, ледь розтулені губи. Ненавиділа його зовнішність: жіночне обличчя, нездорова худорлявість, надто манірний вигляд.
Жінка рішуче підвелася й сіла на канапі; очі в неї палали, вона безтямно обіруч вчепилася в свою сумочку.
— Більше нічого вам не скажу, — видихнула вона. — На сьогодні досить.
— Все одно наш час уже сплив.
Завжди за ним останнє слово. Вона відвернулася, здогадуючись, що лікареві теж більш ніж достатньо. Ледь не спокусилася й не добила його двома-трьома додатковими подробицями — наприклад, про 9-міліметровий «Glock», подарований батьком, що завше носила в сумочці, або про двох охоронців, які чекають на неї внизу, на вулиці Ніколо.
Могла б також додати, що справа Людини-цвяха насправді не доведена до кінця, бо залишалися сумніви щодо її особи й мотивів, що брат поїхав до Африки, аби розгадати загадку, приховану в цій справі. Та слід приберегти набої до наступної зустрічі. Вона вже вирішила, що знову почне відвідувати психотерапевта.
Ґаель перекинула ноги набік так незграбно, ніби вони паралізовані, й ступнула на підлогу. Власне, просто шукала гроші, коли прозвучав голос, який наказав:
— Ходіть-но, сядьте сюди.
Вона всілася на стілець навпроти письмового столу й на кілька секунд втупила погляд у Катца. Все одно дивовижно. Заворожує, як і всі чоловіки з жіночною зовнішністю. Він не намагався виправити це враження одягом. Навпаки: носив сорочки з високим коміром, створені, здавалося, для ілюстрацій до слів «високий комірець».[22]
Серце в неї стиснулося: Катц виписував рецепт. Цей рецепт жахав ще дужче, бо вона досі трималася на лікарняних транквілізаторах. Лікар збирався накрити її ще одним шаром дурману. Так свідомість онкохворих притлумлюють морфіном.
— Я вже й так купу всього ковтаю, — кинула вона.
22
Гра слів: у французькій мові вираз «високий комірець» означає педантичну, принципову, негнучку людину.