Набрав код і ввійшов до будинку поряд із Французьким інститутом Далекого Сходу. Його огорнула спека вестибюля, а ще — знайомий запах пилюки з килимів. Це було заспокійливе відчуття, але ще більше заспокоювало прийняте рішення. Знадобилася лише мить, аби воно визріло всередині.
Наступний етап після того, як ти зав’язуєш із наркотиками, — діяльність. Зробити щось. Завдати удару. Ствердитися на території насильства.
Уроком цієї подорожі стало не те, що Монтефіорі був не менш гнилим за його батька, якщо не гнилішим, і не те, що лихо, яке віднині об’єднувало його з Софією, створювало між ними «дивний та інтимний» зв’язок, як писав Верлен,[103] віднині міцніший за будь-яке почуття включно з любов’ю та ненавистю. Мораль флорентійської пригоди полягала в тому, що час настав.
Час стати справжнім Морваном.
Усе почалося тут, на аеродромі Лубумбаші. Сьогодні все тут і закінчиться: останнє коло пекла замкнулося. За час польоту Ерван здолав своє заціпеніння й узяв ситуацію під контроль. Він опустив сидіння тутсі, відтягнув його труп назад, відчинив бічні двері й виштовхнув його в повітря. Потім усівся біля росіянина, аби змусити його заговорити ударами прикладом по писку. Не відпускаючи штурвала Шепік довго белькотів своєю мовою, поки зрештою зізнався й сяк-так сформулював досить вірогідні відповіді.
Нсеко, Понтуазо, Монтефіорі та ще один мафіозі, чийого імені Ерван не запам’ятав, організували контрабанду зброї, спершу до Ківу, потім до Катанґи, за спиною в МООНДРК. Шепік займався перевезенням. Досить було провести кілька ризикованих операцій у савані, щоб ніхто вже не міг з’сувати, що в розпалі бойових дій загубилося, що поцупив ворог. Вигадані атаки, корумповані офіцери, домовленості на всіх рівнях — і рибка в ятері. У зони бойових дій одна перевага: ніхто не бажає пхати туди носа. Ці легкі гроші вдарили Понтуазо в голову, і він вирішив грати сольну партію на своїй території, співпрацюючи з флорентійськими мафіозі. Він кокнув Нсеко, а потім і Монтефіорі, вдавшись до старого доброго африканського дикунства, аби обдурити своїх.
Унаслідок цих інтриг білих зайд Трезор Мумбанза очолив «Coltano», водночас балотуючись як кандидат на посаду губернатора провінції. Цей луба, також одурманений владою, вирішив, що зі своїми військами й технічними засобами компанії може експлуатувати нові копальні Морвана на користь власної кишені… Якщо тільки ці копальні існують.
Прибуття Ґреґуара до Лубумбаші підтвердило його здогад. Достатньо було простежити за ним, аби визначити місце розташування родовищ. Експедиція Старого виявилася вигідною і ще з одного боку: Морван наражався на небезпеку. Мабуть, Мумбанза сподівався, що він загине через збройний конфлікт у тій зоні.
У регіоні, де повно тутсі, хуту, май-май, кадоґо, сліпу кулю можна схопити швидше за пронос чи малярію. На жаль, мзунгу був товстошкірий. Він пережив усе, навіть операцію з порятунку сина-гівнокопа у вирі бойовиська. Мумбанза відрядив свого вбивцю, який стабільно отримує платню за таку роботу, Бісінґ’є. Той мав завершити справу. Шепіку доручили привезти труп француза до Лубумбаші — байдуже, що Морван сідав на літак ще живим. Офіційна версія мала бути такою: через жадібність він пішов на зайвий ризик і загинув через якусь засідку.
Упродовж польоту Ерван чіплявся за цю історію, за імена, обставини, приховані наміри кожного учасника — що завгодно, аби лишень не усвідомлювати загибелі батька. Якби зупинився на цій думці хоч на секунду — зірвався б у безодню, ніби під його сидінням відкривався люк. Хоч би які почуття викликав Морван — захоплення, ненависть, відразу, повагу, синівський обов’язок, — саме цей велет завжди тримав його на плаву.
Ерван не мав ні дружини, ні дітей. Лише улюблений фах, який, однак, був жахливим. І взірець для наслідування — батька.
Не має значення те, що він усе в житті робив не тільки наперекір старому негідникові, а й наслідуючи його. Підвалини зруйновано, колони храму розсипалися: як тут викрутитись? Весь залитий кров’ю, він тремтів, знову й знову пережовуючи ці думки, водночас дослухаючись до белькотіння кацапа, вдивляючись у вітрове скло, заляпане бризками мізків та уламками кісток Бісінґ’е, і не наважувався навіть повернути голову в бік тіла Морвана.