Шия. Ерван занурив губку в цебро з каламутною водою, заплющив очі й почав обмивати запечені рани. Змусив себе подумати про повернення до Парижа. Не розумів своїх почуттів. Ніби йому на плечі лягла не правда, а крижана брила. Почувався, мабуть, так, як ті альпіністи: після обвалу вони не відчувають болю, вважають, що уникли найгіршого, а насправді їх перерубало навпіл.
Небіжчик помитий. Непогано. Тепер слід не зволікаючи покласти його в коробку: скидалося на те, що в тісній комірчині спека посилилася вдвічі. За асоціацією спливла думка: чи буде багажний відсік у літаку — рейс на Кіншасу о 17-й — загерметизований. Якщо ні, тіло могло замерзнути чи вибухнути. Ерван не хотів уявляти собі цю картину.
Наскрізь промоклий від поту, він роздягнувся, але не мився: вода в цебрі почорніла від крові. Натягнув сорочку й джинси, які приніс Шепік. Для батька залишилися закороткі штани з кепського терґалю й теніска з африканськими мотивами. Він незграбно одягнув небіжчика, але «поєднати Поля з Жаком», як казала Меґґі, коли він був маленький, вдалося тільки з другої спроби.
Попри те, що час спливав, він не поспішаючи роздивився цю нечувану картину: його батько з заплющеними очима та блідою шкірою, в сяк-так натягнутому шматті, босий. Пеон,[104] жертва південноамериканської революції. А точніше, Ерванові пригадалися фотографії трупа Че в Болівії: голий торс, відсутній погляд, — поки йому не відрубали руки, щоб довести, що він мертвий. Морван — герой-революціонер?
Ерван втупився в труну на підлозі. Грубі, косо збиті дошки, ніби щойно з джунглів. Данина шани жертві війни, що так пасує його батькові. Проблема в тому, щоб помістити туди тіло — щонайменше сто кіло неживого м’яса. Пошукати помічників? Ні: приватна справа. Він поставив труну паралельно дошці й почав штовхати труп, аби той покотився і впав у ящик.
Щось глухо гупнуло, почувся тріск. Ерван закашлявся у хмарі червоного пилу, помахав руками й глянув, що сталося. Цвяхи не витримали: довкола каркасу розсипалися дошки. Єдиний плюс: Падре таки перевернувся на 360 градусів і тепер знову лежав на спині. Справжній Ерван, мабуть, розплакався б, почав молитися чи принаймні кілька секунд збирав би докупи думки, але інший, на автопілоті, просто схопив цвяшки й молоток, залишені Шепіком, міркуючи, чи достатньо їх, аби підлатати ящик.
Не заощаджував сили. За кілька хвилин усе запечатав, припасував дощане віко. Віднині лише його версія буде головною до самого Парижа — інсульт, і край. Іншу він висуне перед керівництвом у будинку № 36, у безпеці — ще не продумав її до кінця, але вона буде ближчою до реальності: посвист куль і насильницька смерть.
Тепер потрібно було підмазати кільком людям, підписати папери, потім покласти ящик у багажне відділення. Тоді, нарешті, він сяде в літак. Ерван зацікавлений у тому, щоб опинитися далі, ніж на відстані пострілу, коли Мумбанза дізнається, що він досі живий.
Але найскладніше було попереду: повідомити іншим.
Ерван зателефонував лише їй. Ґаель це майже полестило б (вона — найсильніша), якби це не означало, що їй доведеться повідомляти Меґґі та Лоїку.
Ґреґуар Морван мертвий… По телефону вона не змогла до кінця оцінити масштаб катастрофи. Ерван обмежився мінімумом інформації: їхнього батька вбили під час стрілянини в конґолезьких джунглях. Ні слова більше. Ґаель ще встигне допитати брата, коли той повернеться. Власне, новина її не здивувала. Від самого початку ця пригода в Катанзі здавалася безглуздям.
Вона часто мріяла про цю смерть і завжди думала, що святкуватимуть її всією родиною. Аж ніяк. Ця несподіванка була в стилі Старого. Він скував їх жахом; так було, поки він жив. І завдаватиме їм болю після смерті.
Ґаель зателефонувала Лоїку, й вони поквапилися повідомити новину Меґґі. Пізніше Софія приєдналася до них на авеню де Мессін. Тепер усі мовчки розсілися в просторій вітальні по колу, ніби компанія колишніх п’яничок на зборах анонімних алкоголіків.