Справжні жалобні посиденьки, з тією невеличкою відмінністю, що в центрі не було тіла.
Ґаель не могла прогнати думку: неділя, отже, їхня традиція певним чином продовжилася. Обіди, які мати змушувала їх витримувати попри побиття, сварки, запеклу ненависть, замикалися на цьому вечорі, в цій вітальні, де ніхто не наважувався ввімкнути світло. Розгублені, приголомшені новиною, всі вони перебирали спогади й обмірковували власне майбутнє.
Ґреґуар Морван був останнім мерзотником. Але водночас відігравав роль опори сім’ї, стовбура дерева, в яке влучила блискавка. Він виконував функції ментора для старшого сина, протектора для молодшого і… Ґаель не знала, ким саме він був для неї. Батько завжди хотів виховати її, виставити їй певні межі, захистити. Провал по кожному пункту, але цей контроль зрештою виховав її від протилежного. Вона сформувалася у протидії батькові — всупереч його порадам, бажанням, надіям.
Вона була тим голубом Канта, який, «розтинаючи повітря у вільному леті й відчуваючи його опір, міг би уявити, що в безповітряному просторі літати було б значно легше»[105] — хоча, навпаки, птах має змогу вільно ширяти лише завдяки опору вітрам. Ґаель завжди боролася проти свого батька, і саме ця боротьба дала їй змогу вижити.
Але хіба вона колись злітала в повітря?
Відмовлялася їсти. Намагалася накласти на себе руки. Стала шльондрою. І все це на його честь. Їй вдалося отруїти йому життя, але й саму себе вона знищила. Тепер усе стане тільки гірше: немає вже орієнтиру, від якого прагнула б віддалятися. Її зворотна навколосвітня подорож завершена.
Похмура втіха: іншим доведеться зіткнутися з такою самою порожнечею. Її мати — бузкова туніка й зелений шовковий шалик, — найімовірніше, не набагато переживе свого чоловіка. Морван був для неї водночас божеством і демоном, тотемом і катом. На авеню де Мессін подружні стосунки заміняв стокгольмський синдром. Меґґі, яка сиділа зі складеними на колінах веснянкуватими руками й виряченими очима дивилася в порожнечу, вже здавалася мертвою.
Із Лоїком усе інакше. Він намагався підмінити батькову тиранію іншим рабством: спершу алкоголь, далі наркота. Батько помер саме тоді, коли він намагався злізти з коксу. Його життя стане зовсім порожнім.
Але цього вечора Ґаель розгледіла ще дещо. У півмороку вродливе обличчя Лоїка, бліде й напружене, здавалося осяяним особливим ореолом.
Вона знала свого брата від А до Я. Найрозумніший, найчутливіший, найстражденніший у сім’ї. Проте він не здавався ні зломленим, ні приголомшеним. Навпаки, він був натхненним, до чогось спрямованим. Знову підсів на кокс? Ні, досі помітні симптоми скасування препаратів: тремтіння, гарячка, тривожний стан. Чи вбачав він звільнення у батьковій смерті? Чи, навпаки — думав про помсту? Ґаель сумнівалася, що він вирішив озброїтися й оголосити війну Конґо…
В Італії щось сталося.
За кілька днів померли обидва патріархи, й обидва — насильницькою смертю. «Жив як пес, а здох як собака», — сказав би Морван. Чи були ці два вбивства пов’язані? Невже Лоїк у Флоренції щось дізнався?
Ґаель мимоволі повернулася до Софії. Присутність італійки була підтвердженням. Вона приїхала не заради Морвана, а через Лоїка — підтримати його, підставити плече у зв’язку з якимось планом чи випробуванням, що жодним чином не стосувалося Падре. Ґаель відчувала в ній ту саму рішучість із домішками страху.
Що сталося у Флоренції? Що вони відкопали?
Раптом Ґаель пронизав біль, який розбив її, ніби шибку. Вона завовтузилася на стільці, неначе відсовуючись від місця, в яке вдарила блискавка.
«Людина-цвях жива». Безбарвний голос Ізабель Баррер-Юссено, чи то пак Еріка Катца звучав у голові. А що, як це було попередження? Що, як загроза досі не минула? Невже щось пов’язує всі ці смерті й призведе до інших? Ґаель обвела всіх поглядом і нарешті усвідомила справжню катастрофу: Старий більше не може їх захистити.
Заснути під «Стілноксом». Прокинутися від амфетаміну. Доїхати до Руассі. Почекати перед виходом для новоприбулих. Жодних проблем, якщо тільки не думати й не планувати нічого на майбутнє. Усе по черзі, будь ласка.
Пасажири рейсу Кіншаса-Париж проходили й проходили повз нього, а Ервана досі не було — мабуть, затримався, підписуючи документи на тіло. Лоїк силкувався відволіктися, зависнути — відпустити думки й не усвідомлювати головного: Ерван повертався з тілом їхнього батька в багажі.