— Він хоче натуральну білявку, поголену від голови до п’ят.
Ґаель забрала телефон, підвелася.
— Можеш сказати, що мене прислав сам диявол.
Він присвятив усе пообіддя батькові й проблемам, пов’язаним із його смертю. Узяв службову машину в 36-му, особисто поїхав до моргу, аби переконатися, що розтин робитиме саме Рібуаз. Попросив патанатома не зупинятися надовго на відстані пострілу — Бісінґ’є був менш ніж за метр від Морвана, й це не в’язалося з версією сліпої кулі в розпал сутички. Рібуаз запевнив: у деталі не заглиблюватиметься.
Далі він помчав на Ке-д’Орсе. Термінова нарада в Міністерстві закордонних справ. Конголезький уряд не оцінив акуратної втечі Ервана з трупом у багажі. А ще менше йому припали до смаку повідомлення у французьких ЗМІ — здійнявся великий лемент: радіо, ТБ, інтернет, а назавтра буде в усіх газетах… Ерван мусив скласти офіційного листа, належно покаятися. Це йому повинні були продиктувати міністерські фахівці з африканських справ, майстерні в плетінні тонких дипломатичних мережив. Лист мав адресуватися послу ДРК: бульвар Альбера І, 8-й округ. Залишалося чекати, поки вгамуються пристрасті.
Та й похорону він також не міг дати ради. Ідею кремації довелося забути. Церемонія мала пройти на найвищому рівні: відспівування в соборі Сен-Луїдез-Інвалід, військовий парад у курдонері з промовою від міністра оборони (або внутрішніх справ, ще не вирішено), поховання на цвинтарі Монпарнас у сімейному склепі. Велика гра. Ервана вже нудило від думки про хвалу, яка там звучатиме. Герой Франції. Суперфлік. Видатний держслужбовець. Нікого не засмутила його смерть, але кожен побоювався її наслідків — з’яви горезвісних досьє. Усі забобонно прагнули загасити цю іскру позолотою та промовами. Марні перестороги. Ерван достатньо знав батька, аби не сумніватися, що той нічого не залишив за собою. Забагато честі всім тим нікчемам. У очах Морвана людина взагалі була ницою, жалюгідною твариною, а клас політиків — найнікчемнішим з-поміж її підвидів.
Що ж до ЗМІ, Ерван поки що обрав проміжний варіант, на який отримав згоду керівництва: не цілковита мовчанка, але й не прес-конференція, просто лаконічний реліз в AFP.[109] Надіславши його, він перевів телефон на автоматичний режим і нарешті наважився глянути на годинник: сьома вечора. Далі відкладати візит до Меґґі неможливо. Andiamo.
Перш ніж вирушити, він тихцем зайшов до Одрі, яка наприндилася й сховалась у своєму кабінеті. Ерван нагримав на неї в присутності товаришів, але вже сумнівався, чи правильно вчинив. Він був упевнений, що п’ята з його групи — найліпша її ланка. Він мав завдання для неї. Вибачився крізь зуби й доручив їй від «а» до «я» переглянути дані розслідування у справі другої Людини-цвяха, Філіппа Кріслера. Сім уже заархівованих підшивок, у яких до найменших подробиць описана серія вбивств минулого вересня.
Ерван не міг визнати, що вони під час слідства жодного разу не натрапили на ім’я Ізабель Баррер чи Еріка Катца. Та ненормальна була психотерапевтом Анн Сімоні. Мала адресу Людовіка Перно. Нишпорила мисливськими угіддями Людини-цвяха. Чи була вона знайома з Кріпо? Чи контактувала з тими чотирма, які забажали стати Людиною-цвяхом і наважилися на пересадку спинного мозку? Одрі мала до найменших подробиць розібрати найдрібніші протоколи та знайти між рядків тінь цієї постаті.
Він також довірив їй одне делікатніше завдання: покопати в квартирах Катца — на вулиці Ніколо й на вулиці де ля Тур, — розпитати сусідів, продавців у крамничках, спробувати відтворити повсякденне життя психіатрині й — чому б ні? — її діяльність безпосередньо в період убивств. Одрі погодилася без заперечень. Завтра буде новий день.
Ерван узяв таксі, забрав свою автівку з паркування на вулиці Бельфон та нарешті вирушив на авеню де Мессін — страх стискав йому нутрощі. Він досі не знав, яку лінію поведінки обрати з Меґґі. Не міг зрозуміти, що відчуває до неї.
Увійшов службовими ворітьми, аби уникнути фотографів, які чатували перед дверима. Лоїк дав йому ключі від помешкання. Надзвичайний захід. Квартира була занурена в пітьму. Він перетнув кухню, повернув у коридор, що вів до парадових кімнат.
— Меґґі?
Жодної відповіді.
— Меґґі?
Очі поступово звикли до темряви. Жінка сиділа за круглим столиком в одній із віталень. Ерван удень кілька разів намагався їй зателефонувати. Марно. Його це не стурбувало: Меґґі не була фанаткою мобільних телефонів: забагато шкідливих хвиль, забагато зайвих слів. А сьогодні вона, певно, відімкнула навіть стаціонарний апарат.