Священик насупився, поправив окуляри на орлиному носі.
— Що ж… Якщо бажаєте… — він глянув на годинник. — Гаразд.
Старий обережно зняв наплічник і віддав його лакеєві, до якого звернувся на суахілі. Тоді скинув плащ і чоботи та виявився вбраним, як справжній білий у савані: поло з короткими рукавами, полотняні шорти, сандалі.
Вони сіли, й Ерван кивнув офіціантові.
— Що вам замовити?
— Чай.
— Не хочете чогось… міцнішого?
Отець Альберт стулив збляклі повіки, поміркував кілька секунд і мовби проказав латинську молитву:
— Келих «Cinzano».
Собі Ерван замовив ще одну пляшку теплуватого пива.
— Що саме ви хочете знати? — отець Альберт перейшов у наступ.
— Ви пам’ятаєте Лонтано?
— Бував там після будівництва й навіть раніше…
— Раніше?
— Коли воно було маленьким селом, заснованим італійською спільнотою. А далі прийшли Білі Будівельники.
— Це хто?
— Так називали бельгійських колонізаторів, які заполонили Катанґу наприкінці 60-х, після відкриття марганцевих родовищ. Сім’ї, які колись жили на заході, в Нижньому Конґо, займалися продажем пального та вирощуванням цукрової тростини. Ці клани походили з Лукули, з Канґу, з Тшели, з міст Майомбе, розташованих більш ніж за дві тисячі кілометрів.
Корисний факт: перша Людина-цвях також походила з цього регіону й практикувала магію Майомбе. Зв’язок між убивцею і цими сім’ями?
Принесли напої. Отець Альберт обережно взяв свій келих. Із задоволеним виглядом радше змочив губи, ніж ковтнув.
— Розкажіть мені про те нове місто. На що воно було схоже?
— Воно було дивовижне. Таке собі міні-Бразиліа. Просто посеред савани — асфальтовані дороги, будівлі з широкими фасадами, розставлені вільно, не впритул, паперті храмів, прикрашені сучасними скульптурами. Блискучий зразок архітектури заморських департаментів!
Ерван пригадав власний сон: сучасне містечко зі шкірами, прибитими до дверей. Карл Юнг згадав би про «синхронічність»…
— Невдовзі місто стало важливим економічним центром, — вів далі священик. — Шахти працювали на повну потужність, потяги перевозили руду…
— Там була залізниця?
— Звісно! — на обличчі старого позначився гнів. — Але нічого цього вже нема.
— Не розумію. Мобуту відомий тим, що вигнав колонізаторів і проголосив емансипацію чорної людини. Як він міг підтримувати створення міста з бельгійським керівництвом?
Отець Альберт засміявся надто голосно як на священика. Щоразу, коли вираз його обличчя змінювався, зморшки скручувалися довкола вуст, мов клубки дроту.
— Із прагматичних міркувань. Лише люди з Заходу могли експлуатувати родовища. Він вдав, ніби населення міста буде змішаним, але, як завжди, білі планували, а чорні копали…
— А про вбивства ви пам’ятаєте?
— Як можна забути таку історію? Свого часу вона наробила багато галасу. Біла жінка, Господи, хто міг насмілитися торкатись до неї? А особливо, до такої жінки!
— Що ви маєте на увазі?
— Першими жертвами були дочки Білих Будівельників. Де Во, де Момпер, Корнетт… Це було, в певному сенсі, подвійне блюзнірство.
Нова інформація. Фарабо, можливо, мав таємну причину для нападів саме на цих багатіїв. І причину цю слід шукати не в Лонтано, а в долинах Нижнього Конґо…
— Вам знайоме ім’я Катрін Фонтана?
— Ні.
— Це була сьома жертва.
— Звучить не по-бельгійському.
— Вона була француженкою.
— Ви впевнені? Мені завжди казали, що вбивця накидався лише на бельгійців. Були навіть не надто дотепні жарти про це.
Священик зробив маленький ковток. На його знекровлених губах вермут набував медвяного відтінку, нагадуючи якусь священну рідину.
— Що ви ще можете пригадати?
— Пам’ятаю в основному політичну ситуацію. Ці вбивства стали іскрою. Перші лінчування чорних, переслідування конґолезців. Місто було на межі громадянської війни. Мобуту відрядив туди війська, але це лише посилило безлад. Один молодий французький військовий вирішив узяти на себе розв’зання ситуації…
— Жан-Патрік ді Ґреко?
Старий кивнув і тихо повторив:
— Авжеж, Ді Ґреко, саме так…
То Морван покликав на допомогу офіцера флоту — вони познайомилися в Порт-Жантіль,[28] на бурових платформах.
Ервану відомий цей факт.
— Згідно з моїми джерелами, заворушення ледь не привели місто до економічного краху.
— І це ще м’яко сказано! Бельгійці в поспіху виїжджали звідти, чорні відмовлялися працювати. Подейкували про якісь прокляття. Духи буцімто послали Людину-цвяха, аби вигнати білих. Знаєте, в Конґо є одне зло, яке перевершує всі інші: булозі, забобони…