Він відразу зацокотів зубами, затремтів від спазмів. Кістки боліли, немов уві сні його били палицями. Спробував виплутатися з простирадл і відчув гострий біль у животі. Його кишечником струмувала печія, вимагаючи очищення запальним вибухом: пронос.
Бігом до сральника, поки не пізно. Він устав і втратив рівновагу. Наступної миті вже лежав долілиць, носом у паркет. Підвівся й помітив на дереві криваву пляму. От срань. Зламав носа, або ж титанові пластини врізалися в носові перетинки — сльози заливали очі.
Він скорчився й кілька секунд полежав у позі ембріона, аби віднайти хоч краплю сили волі. Інколи думав, що підхопив дуже серйозну хворобу — якусь тропічну фігню від чорних, які викрали його два місяці тому. Правда була набагато простіша: синдром «холодної індички», cold turkey, як кажуть англомани — бо коли зав’яжеш із наркотою, починаєш труситися мов старий гиндик.
Він розігнувся, притиснув ніздрю долонею і навкарачки поповз до ванної. Якщо сфінктери не витримають, він обкаляє все навколо й ніколи не оклигає від такого приниження.
Прохолода кахлів принесла йому полегкість. Сперся на край унітаза та всівся in extremis.[33] Коли печія роздерла йому нутрощі, в голові зблиснув чорний спалах. Надлишок крові. Або, навпаки, нестача кисню. Він…
Очуняв на підлозі: почувався вже ліпше. Неможливо було дізнатися, скільки пролежав тут непритомний — годинник залишився в спальні. Йому здавалося, що судини на обличчі вибухнули, а ніздрі — немов обліплені сухою грязюкою: то просто кров запеклася.
Дихаючи ротом, схопився за раковину й підвівся — у кишках теж усе нібито заспокоїлося. Він злив воду в унітазі, запалив свічку «Індійський ліс» і роздягнувся. Сидячи в душовій кабіні, ввімкнув воду й більш-менш відрегулював температуру. Під теплими струменями все одно тремтів.
Схопив губку й почав натиратися так, ніби хотів обдерти шкіру. Потроху поверталися більш-менш виразні думки. Єдиною гарною новиною було те, що він поспав. Уже тиждень жив на «Моґадоні». Якщо здавалося замало, закидався «Мепронізином». Цієї ночі проковтнув ще й «Транксен», а тоді прийшла на допомогу сестра зі «Стілноксом».[34] Але закидатися пігулками, щоб злізти з кокаїну, — це як дрочити, аби більше не спати зі шльондрами.
Він більше не працював. Дістав сімку зі свого телефона. Молився й медитував згідно з ученням Ваджраяна.[35] Щойно перестало ламати, почав займатися спортом. Мочився в раковину, бо унітаз викликав умовний рефлекс: «Де моя доріжка?».
Замкнувся вдома зі своєю хворобою. З такого ближнього бою завше виходив переможцем, адже попри страждання, миті відчаю, напади тривоги, час спливав — а важило тільки це. Повернення не має бути.
Вода й далі крапала на голову. Потрібно було попередити свого психіатра та пройти справжній курс лікування й реабілітації. Або долучитися до програми на кшталт «анонімних наркоманів». Його гордість розпорядилася інакше: він захотів зіскочити самостійно, потай, відродитися з попелу, неначе фенікс.
Вийшов із душу, але й далі трусився — вже від холоду. Та думки нібито проясніли. Подумав навіть про гоління, але руки так тремтіли, що перерізав би собі горлянку. Дзеркало. Свинцевий відтінок і запалі щоки. Він не сміявся й навіть не посміхався вже не один тиждень. Більше не відчував жодного задоволення чи смаку. Зникли всі бажання — залишилося тільки блякле, похмуре відливання.
Він натягнув труси й футболку і попрямував у кухню, покликав Ґаель. Жодної відповіді. Майже полудень: мабуть, пішла. Після тих убивств вона стала іншою. Помолодшала на десять років. Перестала фарбуватися й носила лише найкрутіше своє шмаття — радше гіпі, ніж it-girl. Стала стрункішою, але не худою (усі скаженіли, коли йшлося про вагу Ґаель). У Бретані листопадове сонце обпалило, відшліфувало її — в найкращому сенсі цього слова.
Лоїка приголомшувала його сестра. З її невдалою кар’єрою акторки й пригодами в ескорті могла б скотитися до цілковитого лузерства. Хибні прогнози: Ґаель була доктором філософії, могла без упину базікати про будь-якого вченого-схоласта XIII століття. Вважав її найвродливішою дівчиною з тих, кого будь-коли бачив — після Софії або, скажімо, на одному рівні з нею. Але попри це в неї ніколи не було серйозних стосунків. Її особисте життя обмежувалося крижаними перетрахами й темними маніпуляціями.
Приготував собі тибетський чай із сіллю, ячменем, маслом і молоком. Від цього пійла могло знудити просто на капці, але воно нагадувало про єдиний щасливий період — роки, проведені в монастирі, в Чжундяні.[36]
35
Ваджраяна, або Тантраяна — течія в буддизмі, прибічники якої розуміють нірвану як звільнення не після смерті, а за життя, як певний психологічний стан.