Для такої справи знадобився б ювелір, віртуоз, тимчасом як він у цій царині на рівні незайманого. Подумки почав довге послання, що його напише, піднімаючись Луалабою. Це було би круто, але згодом відмовився від цієї ідеї — вирішив, що Софія мала залишитися такою, якою завжди: незбагненною п'єтою.[39]
Сальво з'їхав з головної дороги (він сидів за кермом Toyota Land Cruiser, що незбагненним чином залишилася новенькою і блискучою). Будівлі траплялися дедалі рідше, крізь гілля садів виднілися червоні дахи вілл, дерева вздовж дороги були підстрижені. Вочевидь житловий квартал.
Чорний повернув на ґрунтівку, яка ніби кашляла їм у обличчя. Вітрове скло вкрилося червонястими піщинками.
— Куди ми їдемо?
Чорний не відповів. Щосили стискаючи кермо, намагався об’їздити вибої, ранкові калюжі, гілки, якими була всіяна дорога. Вони проминули озеро з темною водою, звернули праворуч. Раптом попереду вигулькнув фантастичний будинок, що стояв, здавалося, на поверхні води.
Величезна бетонна конструкція на палях, за якою виднілися тераси, заґратовані лоджії, зовнішні східці. Вигляд усе це мало такий, ніби фасад відірвали, щоб показати інтер’єр. Славнозвісна архітектура заморських департаментів — бездоганні лінії, вікна з ґратчастими козирками, — доведена до рівня чистої абстракції. Це був уже не будинок, а геометрична скульптура, щось між святилищем і літнім павільйоном.
Тропічний клімат цілковито знищив цю скульптуру. Високі трави роз’їдали опорні колони, плющ душив стіни, коріння розривало тераси. Унизу застояна вода ніби готувалася поглинути будівлю як нічим не примітну руїну.
Сальво припаркувався за сто метрів від будинку й заглушив мотор.
— Якщо я правильно зрозумів, ти цікавишся всім, шо стосується Лонтано та історії Людини-цвяха, еге ж?
Ерван устиг поділитися з ним деякими подробицями щодо свого розслідування.
— Ласкаво прошу до де Момперів, — вискалився Жовта Майка й відчинив дверцята.
— Це про Маґду де Момпер?
Березень сімдесятого, третя жертва Людини-цвяха: двадцятирічна студентка геологічного факультету. Ерван вийшов із машини й рушив за своїм гідом.
— Перш за все йдеться про Філіпа, архітектора Лонтано. Батька Маґди. Усе це він сам вигадав, намалював.
— Вони тут живуть?
— Лише молодша сестра Маґди, Філе.
— Скільки їй було років на момент тих подій?
— Не знаю: мабуть, десять-дванадцять. Ти йдеш, чи ні?
— Звичайно!
Сальво зупинився й перегородив йому прохід:
— П’ятсот доларів.
Ерван дав йому двісті, навіть не намагаючись торгуватися. Це вперше він вів платне розслідування і з такими темпами мав невдовзі збанкрутувати.
Зі сліпучого світла надворі вони увійшли просто в пітьму. Спершу Ерван нічого не бачив, далі очі потроху звикли. У величезній кімнаті на них ніби вже чекала жінка. Вона спиралася на мітлу: висока, чорна… Здавалося, її долала незрозуміла млость. На фартусі криваві плями — просто латерит.[40]
Сальво звернувся до неї мовою суахілі, авторитарним, майже образливим тоном. І оком не змигнувши, служниця кволо махнула рукою в бік подвійних дверей у себе за спиною. Двері вели надвір. Скидалося на те, що будинок — щось подібне до коридору в гущі зела. Перетинаючи вітальню, Ерван у напівтемряві помітив підголівники, тонко вирізьблені маски, дуже низькі крісла. Суто африканський стиль, усе пошарпане й запилюжене.
Вони вийшли в сад. На порожньому газоні під масивним деревом стояв стіл зі стільцями з фарбованого заліза. У дальньому кінці садка росли водяні гіацинти, очерети монструозних розмірів. Рослини тут неначе підживлювалися загадковим наркотиком.
Ерван не відразу помітив жінку, яка сиділа на гойдалці поруч зі столом і стільцями: чорні окуляри, бубу кольору індиґо, прикрите хусткою волосся. Зірка шістдесятих.
Вони наблизилися. Філе де Момпер не мала віку, радше зупинилася на межі. Безвідносно до справжньої смерті вона, здавалося, належала до статичного світу мавзолеїв і мумій. Молодшій сестрі Маґди не могло бути й сімдесяти років, але з вигляду вона мовби пережила кілька століть. Жінка стиха погойдувалася в ритмі легкого порипування, негнучка, мов язичок дзвона. Матерія, з якої пошили бубу, — бомбазин, — лише підкреслював цю урочистість. Темна шорстка тканина, відтінена золотими нитками, огортала її мов саван.
Ерван назвався і без будь-яких особливих преамбул розповів про мету візиту. Людина-цвях. Лонтано. Ґреґуар Морван, його батько…