Підійшов офіціант. У сутінках (терасу освітлював лише басейн і протимоскітні ультрафіолетові лампи) біліла тільки його сорочка, у V-подібному вирізі жилета вирізнявся галстук-метелик на ній. Офіціант погойдувався з п’яти на носок і цим нагадував безголову примару.
— Два пальцепери, два! — владно вигукнув Морван.
— Знову?
— Тут більше нічого нема. Найкраща риба в річці. Додай рису — і наїсися на два дні наперед. Можна цілий день не срати!
Він так само жартував і вчора, й позавчора. Таким харчуванням Ерван міг заробити собі місяць закрепу.
— Я хочу дізнатися правду, — повторив він пафосно. — Це логічно, чи не так?
— Звичайно. Але що є, власне, об’єктом твого розслідування? Злочин, скоєний сорок років тому? Зникла дівчина, про яку ти нічого не знаєш, у місті, якого більше не існує? Як ти можеш бути впевнений, що її вбив не Чоловік-цвях?
— На момент убивства він був за вісімдесят кілометрів від Лонтано.
— Що ти про це знаєш? — не вгавав Старий, спираючись ліктями на стіл. — Думаєш, в Африці можна довіряти датам? Відстаням? Свідченням? Я бачу, тебе розпирає від бажання глянути на мої власні записи про те, що відбувалося задовго до твого народження.
Ерван заздалегідь вирішив, що не гарячкуватиме: це вже був енний раунд у протистоянні батька й сина, який не передбачав жодного результату. Доводилося шукати шляхів до примирення.
— Авжеж, — кивнув він. — Ти взяв слід по гарячому. Крутився у вирі подій. Може, тепер, з перспективи прожитих років…
Морван розтулив рота, щоб вибухнути лайкою, але передумав. Відкинувся на спинку стільця, посміхнувся.
— Ти флік.[11] Тобі, як і мені, відомо, що факти не завжди збігаються з логікою чи хронологією. Попри всі невідповідності, хіба менша ймовірність того, що малу порішив маніяк, до того вбивши в такий самий спосіб ще шість жертв?
Ерван узяв жменьку арахісу: щовечора пальцеперів готували так довго, ніби чекали, поки вони піднімуться річкою проти течії.
— Якщо це так, я віднайду докази на підтвердження, й справа буде завершена за кілька днів.
— Але де ти їх розкопаєш, ті докази?
— У повних архівах суду над Фарабо.
— Їх уже не існує.
— Вони існують. Я їх відшукав.
Батько напружився:
— Де?
— За два кроки звідси. В коледжі Сен-Франсуа-де-Саль.
— Ти їх бачив?
— Піду туди завтра зранку. Мене запевнили, що вони зберігаються там.
— Тебе надурили.
Ерван розвів руками з виразом фаталіста. Його флегматичні жести розлючували батька; він це відчував і робив так навмисно.
— Побачимо, — завчено відповів Ерван.
Морван грюкнув по столі. Підстелені паперові серветки приглушили брязкіт посуду.
— Ми в Конґо, чорт забирай! Сліди зникали за дві години, звіти — за два дні, архіви — за місяць. Тут є лише три речі, що тривають довше: дощ, болото й савана. Про все інше — забудь.
Ерван не міг не погодитися. Напередодні він оббігав ціле місто в пошуках старих газет. Нічого. Обшукав судові й адміністративні установи. Нуль. Сьогодні він ходив у мерію, в архієпископство Лубумбаші, в офіси гірничовидобувних компаній. Марно. Залишався тільки Сен-Франсуа-де-Саль.
— Припускаю, ти почнеш розшукувати свідків тих часів? — знову заговорив батько.
— Спробую.
— Ти знаєш, яка середня тривалість життя в Африці?
Ерван не відповів. Зрештою, стомившись воювати, кучерявий гігант підняв келих — коктейль з екзотичних соків: він ніколи не вживав алкоголю.
— Хай там як, удачі тобі!
Вони доторкнулися краями келихів, закопуючи сокиру війни.
— Якщо без жартів, — доброзичливим тоном вів далі Старий, — як розраховуєш дістатися до Лонтано?
— Є регулярний рейс на Анкоро, що на західному березі озера Танганьїки.
— Він не літає вже місяць. Навіть злітної смуги вже нема.
— Хлопці з аеропорту інше сказали.
— За хабар пообіцяють відвезти тебе туди верхи на гіпопотамі!
Ерван стенув плечима. Узяв ще горішків.
— Припустимо, ти туди дістанешся, — Морван удав, що поступився. — Лонтано ще за сто кілометрів на північ.
— Попливу річкою на баржі. Я дізнавався: так селам постачають харчі. Навіть китайські торговці користуються цим транспортом.
— Ти усвідомлюєш, що опинишся у Північній Катанзі?
— І що далі?
— А далі те, соколику мій, що в цьому регіоні війна.
Ерван чекав на це від самого прибуття: лекція про конфлікт у Конґо. Чом би й ні? Перед відльотом він прочитав усе, що зміг знайти на цю тему, та мало второпав.