— Це також май-май? — запитав він у них мовою суахілі.
Сміх припинився. Вирячені очі заблискали від суперечливих почуттів. Ненависть, недовіра, шаленство. А ще, замість оливи у вогонь, — гарячка від алкоголю чи наркоти.
— Це ваш ватажок, так?
Мавпа викаблучувалася й далі.
— Авжеж, дядьку! — пирснув нарешті один здоровань. — Так і є. Це наш ватажок!
Інші знову розреготалися. Хвиля веселощів переросла в загальний вибух сміху, посилений пустощами мавпи.
Морван зиркнув через плече: Червоний берет порпався в одному з ящиків.
— Це справжній май-май, еге ж? — не вгавав Морван.
— Найліпший, патроне! Найліпший!
Легковажні горлорізи аж за боки хапалися. Тварина, збуджена галасом, оскаженіло качалася в сухому листі.
— То чому тоді в неї нема калаша?
Це запитання змусило їх замислитися. Увагу Ґреґуара привернув короткий свист: ватажок наказував йому підійти. Він неквапно рушив у той бік — кожна виграна секунда — це чергова деталь його плану.
— Ш-шо тут таке?
Чорний копнув один із ящиків — якщо Морван правильно пам’ятав, у ньому лежало чотири десятки напівавтоматів.
— Обладнання для розвідки. Я геолог.
— Відкривай! — скомандував чорний.
Морван озирнувся: один із вояків нібито намагався дати свою рушницю мавпі, якій не вдавалося її схопити, бо май-май щоразу відсмикував руку, викликаючи нові вибухи реготу.
— Я не пам’ятаю, куди поклав ключі.
Ця слабенька брехня чорного не зупинила:
— Відчиняй.
— Я ж кажу: не знаю, де…
— Відчиняй, брателло. Якшо ні, я обшукаю тебе мертвого.
Морван поплескав по кишенях. Ще раз озирнувся: мавпа таки схопила АК-47. Морван був переконаний, що ці гівнюки не поставили зброю на запобіжник.
— Клянуся тобі… — пробурмотів він, — я…
Його перервала автоматна черга.
— Бляха, що це… — заволав Червоний берет.
Мавпа, тримаючи палець на спусковому гачку, вклала трійцю май-май. Усі кинулися на землю, крім остовпілого ватажка. Куля влучила йому в голову: Морван дістав зброю і прицілився перший. Обернувся та ввігнав ще по одній у серце обом вартовим, поки ті намагалися прицілитися в нього. Тридцять років спортивної стрільби дають свої плоди.
Він озирнувся, збираючись завалити мавпу, але та, налякана власними пострілами, вже кинула зброю, аби втекти й заховатися. На лихо, її лапки заплуталися в ремені «калаша», і бідолашній ніяк не вдавалося виплутатися. Справжній номер у стилі Чарлі Чапліна.
Африканське божевілля: більше нічого.
Один чорний досі ворушився. Морван підскочив і розніс йому череп. Обережно наблизився до мавпи, яка й далі крутилася навколо власної осі, дістав ножа й розрізав лямку автомата. Тваринка відбігла й причаїлася за деревом за кілька метрів від своїх охололих хазяїв.
Усе стихло.
На перший погляд, усі члени його групи залишилися неушкодженими. Справжнє довбане диво. Вони простяглися на землі, неначе готові закопатися в сухе листя.
Сім мертвих, командна робота з допомогою шимпанзе.
Мішель підвівся. Він так тремтів, що не міг вимовити й слова. Морван почувався не ліпше, але таки спромігся віддати наказ:
— Заберіть їхню зброю та провізію.
Війну оголошено. Постріли виказали їхню присутність іншим грабіжникам. Роздати солдатам набої. Прискоритися. Якнайшвидше дістатися копалень — а там Кросс і його натреновані хлопці. Так поталанити може тільки раз.
Вкладаючи пістолет у кобуру, Морван кивнув на мавпу за вкритим ліанами стовбуром:
— Дайте їй кілька шматочків цукру. Ми завдячуємо їй життям.
До сімейної оселі у Ф’єзоле на околицях Флоренції він завше приїздив без жодного задоволення. Досі думав, що ноги його там більше не буде. Мусив оселитися в спальні Д’Аннунціо — кожна кімната носила ім’я котрогось італійського письменника. Майже неписьменний власник, Царство йому Небесне, вбачав у цьому певну родзинку.
Приїхали всією родиною — Софія з дітьми була з ним, тому він весь час почувався страшенно незатишно. Що подумають Міла й Лоренцо? Що їхні батьки знову разом? Що смерть nonno[47] стерла всі сварки, всі образи?
Під час польоту він удавав гарний, розслаблений настрій. Те, чого так бракувало, відколи зав’язав із коксом. Ламало, як і раніше, тремтіння не припинялося. Сидів біля Лоренцо, допомагав йому розмальовувати фломастерами, на які й виливав свій гнів.