— Не говори зі мною так.
— Як ти могла таке мені втнути? Я незрозуміло висловилася?
Після вилазки на цвинтар Ґаель зателефонувала Одрі. Прийняли її далебі не як тріумфаторку. Передовсім флікиня набрала номери Карла й Ортіса, аби заспокоїти їх, — професійна солідарність, — а тоді покликала Ґаель на сніданок у ресторан поряд із № 36, «У дальнобійників». Ця місцина з сірою антресоллю та бірюзовими диванчиками жодним чином не нагадувала старомодного бару для фліків — радше була схожа на лігвисько заможних богемних вегетаріанців. У меню — прочухан і тепла кава.
Ґаель дозволила бурі пролетіти над собою. Очікувала перших результатів полювання на інфу: поки вони доїхали до Нового мосту, поліціянтка вже встигла запустити пошук за іменем Філіппа Юссено.
— Історія протилежна байкам Катца, — нарешті почала вона, відкриваючи ноутбук. — Цього дядька нітрохи не складно знайти. Він навіть був відомий у своєму середовищі.
— Якому це?
— Психіатрія та нейробіологія.
Ґаель надкусила свій круасан. Почувалася так, наче була в поході й до сніданку здолала двадцять кілометрів.
— Народився 1959 року, місце народження — В’єнна, департамент Ізер, — Одрі почала своє резюме. — Колишній інтерн у Лікарнях Парижа.[65] Очолював клініку медичного факультету Ліонського університету. Інтернатура — у вісімдесятих. Я знайшла його сліди в ліонській лікарні Сен-Жан-де-Дьє, потім у клініці Дессо в Монпельє. Наприкінці дев’яностих він також володів приватним кабінетом і практикував як психіатр. Далі відкрив власну клініку в Шату, спеціалізація — лікуванні депресії та різних типів залежності. Водночас виступав експертом у суді високої інстанції Нантерра.
Ґаель урвала її:
— Як називається його клініка?
— «Феянтін». Ти її знаєш?
— Була там у вересні, недовго.
Обидві замовкли. Збіг? Прихований зв’язок? Єдине, що могла пригадати Ґаель, — її батько також колись там лікувався.
— Від чого помер Юссено?
— Автомобільна аварія. Він розбився з двома своїми дітлахами під час відпустки в Греції.
— Звідки ти знаєш?
— Просто телефонувала в Шату.
— У тебе є фото?
Одрі розвернула свій «Мас»: велика, квадратна голова, пронизливий погляд, відверта посмішка. Жодної подібності до Еріка Катца, витонченого й неоднозначного. І без будь-якої морфофізіології зрозуміло: ці двоє ніяк не клеяться докупи. Теорія про коханців розвалилася.
— Поки що не знайшла його колишньої дружини, — Одрі начебто хотіла остаточно поховати чудернацьку гіпотезу Ґаель. — Щось тут незрозуміло. Юссено був розлучений, але про його пані немає жодних даних.
— А в бюро реєстрації шлюбів?
— Нічого.
— Витяги зі свідоцтв про народження дітей? Свідоцтв про смерть?
— Із цього боку теж глухо.
— Гадаєш, решту його сім'ї накрили гасилом?
— Про це говорити зарано.
Усе своє дитинство Ґаель чула про маргінальні розслідування, що стосувалися «делікатних» особистостей чи сфер. У такому випадку ніхто не має доступу до даних, пов’язаних зі слідством.
— Це могло б стосуватися засекреченої справи? — наважилася-таки запитати.
Одрі посміхнулась — яка наївність! Ґаель цього не помітила: тепер намагалася вписати у свої сценарії загадкову дружину. На даному етапі можна було уявити що завгодно.
— Як, по-твоєму, пов’язані між собою двоє психологів?
— Катц — не психолог.
— Скажімо, двоє чоловіків.
Ще одна посмішка, така само поблажлива — Ґаель встигла викласти всі свої теорії.
— Забудь вигадки про гомосексуалів.
— Але чому Катц ходив до цього склепу?
— Можливо, він їхній родич. Або ж Юссено був його пацієнтом.
— Несправжній психолог, який лікує справжнього? Це вже занадто, тобі так не здається?
— Ти мене цим заразила, — засміялася Одрі. — Ось і твої янголи-охоронці. Іди поспи. По обіді наберу, якщо будуть новини.
Чутки підтвердилися, тутсі з ФЗВК отримали зброю минулого тижня. І не кілька рушниць, які випали з вантажівки, а справжній арсенал із мінами, ракетницями-установками, мінометами. Дякую, Монтефіорі. В обмін на кілька ложок колтану люди Кросса заговорили, а їхні канали були надійними: вони бачили, як везли вантаж, знали солдатів із цього фронту. Товар надходив із самого Конґо, а не з Руанди.
Як той макаронник вплутався в це лайно? Якими каналами? Від самого світанку Морван перебирав у голові паскуд, які могли укласти таку угоду. Вони з Кондотьєром мали один і той самий перелік адрес у Катанзі.
Морван опитав також і своїх хлопців, аби більше дізнатися про ФЗВК: кількасот людей, але всі — досвідчені горлорізи, справжні бандити в пошуках нових територій. Як казали в Конґо, де полюбляли вправлятися в мистецтві евфемізмів, передбачалися численні «небезпечні випадки».
65
Соціальне страхування — Лікарні Парижа — державна установа; у її віданні перебувають державні лікарні Парижа та Іль-де-Франс.