Знову хитаючи головою, Дух Мертвих повільно гортав паспорт Ервана, ніби то була книжка з дивовижними малюнками.
— Як ти збираєшся повертати нам гроші, французьке падло?
— Я ніяк не причетний до цієї історії. Сальво був моїм гідом, ось і все.
— І куди він тебе вів?
— До диспансера сестри Гільдеґард.
Полковник вибухнув реготом, хоча його люди залишалися серйозними, ніби єпископи під час великого собору. По галяві купами були звалені довгі металеві ящики, схожі на домовини. З однієї, ледь відкритої, виглядав корпус барви хакі й ручка для перенесення. Ракетна установка. Навіть з такої відстані Ерван упізнав специфічний вигин FGM-148 «Javelin»,[71] американської машини для знищення, яка добре зарекомендувала себе під час ліквідації іракських танків.
— Хочеш навідатися до Старої?
— Якщо ви її ще не вбили.
Невідомо нащо Ерван намагався спровокувати його. Не вгадав: Дух Мертвих здавався дуже розслабленим. У його зовнішності не було жодної особливої риси. Звичайний тутсі, не худіший і не адекватніший за решту.
— Ми її захищаємо. Вона лікує нас після бою. Та жінка свята. Щонеділі я прошу свою паству молитися за неї.
— Ви… ти священик?
— Пастор адвентистів сьомого дня, — відповів той, широко всміхаючись. — Тому ми й змогли так просунутися, що з нами Бог.
Ерван кивнув на ящики:
— Це він прислав цю техніку?
Полковник поклав паспорт до нагрудної кишені й уперся кулаками в стегна — пластиковий солдатик завбільшки як людина. В його погляді кристалізувалися очужілість і злість, упевненість людини, яка тримає цей світ у своїх руках.
— Чому б і ні? Ми йдемо хрестовим походом, аби відвоювати свої землі.
— Ти маєш на увазі, свої копальні.
Дух Мертвих не зреагував на чергову провокацію і зробив кілька кроків спочатку в один, тоді в інший бік, ніби вчитель, що міркує, як найкраще покарати свого учня.
— Що конкретно ти шукаєш? — поцікавився він.
— Я флік, — Ерван відповів швидко, вирішив грати відкрито. — Я розслідую історію, що сталася сорок років тому просто тут, у Лонтано.
Горлоріз втупився у співрозмовника, намагаючись збагнути, де тут брехня. Таким казочкам не можна вірити. Або ж мзунгу божевільний.
— Мені начхати на вашу війну, — вів далі Ерван. — Я просто хочу дійти до диспансера, розпитати сестру та якомога швидше повернутися на «Вентімілью».
Жодної реакції з боку ватажка тутсі. Його зіниці блискали під напівзаплющеними повіками. Часу в Ервана залишалося небагато, і цей поспіх заважав йому думати про будь-що, крім теперішньої миті. Ні спогадів, ні жалів на порозі безодні.
— Де Сальво, мосьє Морван?
— Гадки не маю, кажу ж тобі. Можеш мене катувати, я більше нічого не знаю.
Дух Мертвих коротко кивнув. Його поплічник в уніформі миттю дістав пістолет і націлився в чоло французові — Ервану здалося, що це Heckler & Koch USP. Хто продав таку зброю цим серійним убивцям?
— Ти приїхав із Тути? — й далі допитував пастор.
— На баржах, так.
— Ти бачив хлопців із ЗСДРК?
— Ні.
— Май-май?
— Ні.
— Когось іще?
Ерван вирішив забути про кадоґо з їхніми трупами.
— Жодного солдата від самої Тути.
Очільник тутсі вищирив два ряди білих зубів. Ясна були червоні, мов м’якуш кавуна. Зміни настрою, порваний ритм: Ерван починав пристосовуватися.
— Бони нас шукають, патроне… — прошепотів полковник із несподіваним селюцьким акцентом. — Вони нас шукають, але Бог нас хова… — він знову посерйознішав: — Востаннє тебе питаю: де Сальво? Я тут не маю часу жартувати: мусимо готуватися до нападу.
— Ви не збираєтеся скористатися «Джавелінами»?
Ерван щойно про дещо здогадався. Ця армія ступала стежкою війни — і в хід ішло все, що могло стріляти й знищувати. А проте ракетні установки залишалися в своїх ящиках. Тутсі не вміли ними користуватися.
Дух Мертвих підняв одну брову. З тієї чи іншої причини вони отримали техніку без інструкції з використання — або ж не зрозуміли її.
— Ти знаєшся на цих штуках? — він підійшов ближче.
— Перш ніж стати фліком, я був військовим.
У Французькій Ґвіані він брав участь у тренуваннях із залученням цих FGM-148, які запускали ракети «Javelin» з інфрачервоною системою самонаведення.
— Де служив?
— Парашутист, 6-ий повітряно-десантний полк морської піхоти.
Полковник, здавалося, замислився — можливо, Ерван зміг вибороти собі ще кілька хвилин життя. Раптом тутсі схопив його за комір і штовхнув до ящиків:
— Ти знаєш, як це працює?
71
Ідентичні протитанкові ракетні комплекси СІЛА поставили для української армії навесні 2018 року.