Темне густе повітря розпоров дикий свист, почувся вибух, на якусь частку секунди все навколо залило сліпуче світло від спалаху, й Ерван побачив двох тутсі, які зі зброєю в руках ішли просто на нього. Він пірнув у кущі праворуч, проломився крізь стіну очерету й зісковзнув у воду, тримаючи над головою наплічник.
Солдати проминули його, не помітивши. Міг би їх порішити, але паралізувала природна втома, передозування крові й смерті. Ерван затиснув наплічник та АК-47 між головою і плечем, поплив на боці, тримаючись берега. За сто метрів вийшов на сушу й обмазав обличчя латеритом: червоне на чорному — тутешня маска. У вухах гуло, але розум здавався вигостреним як ніколи. Адреналін підсилював життєві функції, здебільшого — рефлекси…
Скільки метрів залишилося? Ерван натягнув наплічник, перекинув через плече пасок автомата й поповз уздовж насипу. Нарешті, переконавшись, що шлях вільний, знову подріботів мишачим кроком. Тепер він май-май, невидимий дух.
Нарешті зрозумів, що небесне склепіння смугують уже не вибухи, а блискавки. Перші краплі затарабанили так сильно, ніби ними стріляли конґолезці з протилежного берега.
Нарешті відчув під ногами дошки пристані. Пришвидшив крок, аж раптом щось ударило просто в груди. Дихання збилося, він упав навзнак, підстрибнув на наплічнику, вдарився потилицею об підгнилі дошки.
Це кінець. Він здохне між деревом і болотом, його пожеруть крокодили. За кілька секунд відчув, що біль вщухає. Підняв руку до грудей, помацав: крові нема. Дощ періщив по обличчю, краплі летіли межи очі, мов іскри з кресала. Ерван перевернувся, ніби черепаха, що впала на спину, й нарешті зрозумів: це просто пасок його автомата зачепився за палю настилу й зупинив його нетерпляче поривання.
Знадобилося кілька секунд, аби виплутатися, й він, хитаючись ще дужче, пішов далі. «Вентімілья»… Один крок, тепер ще один і ще…
Він побачить баржі.
Він кинеться на палубу.
Він…
Ерван завив, піднявши обличчя назустріч зливі.
Пірс був порожній: «Вентімілья» попливла до Тути, залишила його самого в цьому пеклі.
II
Kleiner Bastard
Цього разу не було жодного сумніву: на річці, кілометрів за п’ятдесят на південь, знову почалася війна. Тобто в Лонтано. Морван спробував зателефонувати Ервану: жодної відповіді. Так само, як і від Сальво. Він негайно прийняв рішення: вирушати на пошуки сина, який опинився там, під бомбами. За роки Старий збагнув: із людьми завжди можна домовитися — особливо, коли ти білий, а вони чорні. Але ніяк не домовишся зі снарядами чи ракетами, що падають навмання. Ерван мав усі шанси стати їх випадковою жертвою.
Морван послав Мішеля по моторний човен. Зателефонував Шепіку, аби той якнайшвидше підібрав їх у Конґоло чи Калемі, адже про приземлення в Лонтано і мови бути не могло, — росіянин поставився до пропозиції без ентузіазму й подвоїв ціну. А наостанок Морван попередив Кросса: «Погуляємо Луалабою, що скажеш?». Базальтовий титан із племені луба в бездоганному камуфляжі (кілька жінок займалися його пранням) і береті, мовчки кивнув. Йому можна було довіряти. Колишній легіонер, колишній солдат ЗСЗ мав смак до смерті, але ніби сидів на дієті, лише змочував губи, аби пригадати насолоду.
Морван нетямився від гніву. Навіщо дозволив Ервану вплутуватися в цю марудну справу? Ці пошуки правди — цілковитий абсурд, а вже здохнути в Лонтано від сліпої кулі — просто дурість.
Поки що Ґреґуар у світлі переносної лампи вивчав карту Луалаби, виготовлену в часи Елізабетвіля[77]: карикатурне зображення місцевості. Відстані, течії, перепони, які слід врахувати… Щойно Мішель відкопає пірогу, він вирушить. Не братиме з собою нічогісінько, хіба що кількох солдатів. П’ятдесят кілометрів річкою: десять-п’ятнадцять годин у дорозі. Але швидкість пересування залежить від човна, плюс усі халепи, які можуть трапитися в Африці, найперша і найдрібніша з яких — звичайнісінька аварія. Зважуючи свої шанси, Морван подумав про Сальво: чим він там знову барижив? Чому перестав відповідати?
Задзвонив «Іридіум». Ерван? Лоїк.
— Є свідок, — оголосив молодший, навіть не вітаючись. — Дехто бачив, як того ранку Джованні розмовляв з якимись чоловіками…
Морвану знадобилося кілька секунд, щоб згадати, про що мова: