— Фостен Муньясеза?
— Атож, саме він.
Цього разу Морванові справді захотілося заревти: як цей привид із минулого міг саме зараз опинитися на лінії фронту?
— Є новини про мого сина?
— Я дізнавався, шефе. Розпитував. Ніхто не в курсі.
Ще одне марне запитання. Ерван був на березі тутсі, там, де Лонтано. Серед конґолезців новина про його присутність розлетілася б, немов звістка про з’яву архангела Гавриїла — як про рідкісну здобич. Яйця білого у мішечку в дар головнокомандувачу — першокласний трофей.
— Маю дані про твою локацію. Скоро буду.
— Не забудь про пальне.
Морван поклав слухавку і віддав кілька наказів. Глибоко в душі він тішився передчуттям нічного круїзу. Африканська ніч сягає таких вершин, що решта світу раз і назавжди блідне й перестає будь-кого цікавити.
Він подумав про Фостена, тобто про Мефісто: цей хлопака неабияк піднявся після Променистого містечка. Він єдиний знає правду про смерть милої медсестрички. Залишалося тільки молитися, щоб Ерван не забрав собі в голову, що варто шукати й допитувати цього типа. В усякому разі Ґреґуар був упевнений, що син уже обробив сестру Гільдеґард. Стара шкапа, мабуть, усе вибовкала…
Негайно вирушати.
Відшукати сина.
І за потреби вбити того хуту.
О десятій північний схід 8-го округу — мертва зона.
Більшість будинків порожні або заселені можновладцями. Єдині перехожі — кур’єри, автівки — лише з дипломатичними номерами чи кольорів національної поліції. Щоночі ці квартали ніби під накривкою терпляче очікують початку дня, мовби тут діє комендантська година.
Ґаель вдавала з себе спостерігача на щоглі. Зайняла позицію біля свого слухового вікна. Цілий вечір курила перед тим віконцем, споглядала цинкові дахи, мовчазні й похмурі, ніби могили. Такий день, що можна померти з нудьги. Після її втечі Одрі та янголи-охоронці узгодили нові умови: жодного виходу з квартири без дозволу, жодних зустрічей, дзвінків чи CMC без негайної перевірки.
Опівдні телефонувала Одрі: нічого нового. Пообіцяла зв’язатися ввечері. А потім з’явилася особисто, з жирним кебабом у руці та ноутбуком під пахвою. Зауважила радість Ґаель і відразу її загасила: досі жодних результатів.
— Спершу Катц. Я ще раз пройшла скрізь. Центральний директорат внутрішніх даних, центральні управління кримінальної поліції, бригади з 36-го — ніхто ніколи не чув цього імені, жодний флік не відреагував на нього. Перевірила кримінальні провадження, у яких фігурували психіатри, — теж нічого. Переглянула бази даних страхових компаній, зателефонувала в раду Спілки, в університети: є кілька лікарів із таких прізвищем, але вони не мають жодного зв’язку з нашим. Я скористалася програмою візуального розпізнавання й проаналізувала фотографії психологів, які входять до різних асоціацій: ніфіга.
— А мобільний?
Одрі вкусила свій соковитий сандвіч, і лише потім відповіла:
— Відсутні законні підстави. Я отримала детальний список дзвінків за останні дні лише тому, що маю добрі зв’язки в офісі його оператора.
— Записи є?
— Катц не прослуховується, і ми ніяк не можемо це ініціювати. Для цього знадобилося б особливе клопотання, тобто заява і звернення до суду. Я перевірила номери: мабуть, пацієнти, з якими він домовлявся про зустрічі. Жоден дзвінок не тривав довше, ніж хвилину.
— А його жінка, діти?
— Теж нічого.
— А помешкання по вулиці де ля Тур?
— Він винаймає його на своє ім’я. Не знаю, як викрутився з паперами. В будь-якому разі ім’я він собі оформив так, що комар носа не підточить.
— На поштових скриньках не було прізвища Катц.
— Хоче залишатися в тіні. Тебе це дивує?
Ґаель здавалося, що перед нею постала гладенька й рівна стіна без жодної тріщинки.
— Юссено?
— Можу лише підтвердити те, що сказала тобі вранці. Завершив свою кар’єру в клініці в Шату. Керував нею на той час, коли розбився в машині з двома своїми хлопчиками.
Ґаель замислилася про цю деталь: її батько лікувався у «Феянтін», можливо, знав Юссено, але й мови не могло бути про дзвінок Старому в Африку.
— Жодних проблем із законом?
— Niente.[79] Я перевірила витяг із історії судимостей: жодної, ані найменшого порушення. Юссено був чистим, як його білосніжний халат. Проблема в його сім’ї.
Одрі відкрила «Мас», і далі тримаючи у вільній руці своє огидне їдло. Ґаель побоювалася масних плям на журнальному столику, але не час було вдавати з себе берегиню домашнього затишку.
— Хоч би що я робила, взагалі нічого не можу знайти про його дружину чи синів. Ні дати одруження, ні свідоцтв про народження дітей. Знайшла єдиного лікаря з клініки в Шату, який пригадав, що Юссено розлучився в 2000-х роках, ось і все. За його словами, він ніколи не говорив про свою дружину, але той хлопець почав працювати там лише за кілька тижнів до його смерті. Я також пошукала серед архівів суду в сімейних справах, але теж нічого не нарила. Таке враження, ніби хтось закрив доступ до інформації з того боку.