Ґаель не зрушила з місця:
— Якби тут був Ерван, ми б уже були в дорозі.
Одрі через голову начепила свою поштарську сумку й здалася:
— Ти конкретно задовбуєш. Надягни джинси замість своєї пов’язочки на стегнах, бо там холоднеча.
Італійська ніч.
Лоїку вона не принесла жодних спогадів. Навпаки, щоразу це було нове зачарування, без будь-якого зв’язку з минулим. Цей вечір теж обіцяв диво. Він сидів на балконі своєї спальні й не пропускав нічого — ні шелесту кипарисів, ні пахощів ялівцю, лаванди, оливкових дерев, ні тисячі звуків природи. Пітьма шкряботіла, попискувала, посвистувала, — Лоїк відчував навіть тепло дня, що затрималося на краю басейну. Байдуже, що він всього-на-всього наркоман у зав’язці, одержимий своїм бігом навперейми дням. Цей чоловік змушений голодувати, йому бракує десяти кілограмів, але нині він, незворушний, пливе за потужною течією, в її шепоті й пахощах — мабуть, ще й під анестезією цілої жмені пігулок, якою закинувся після вечері.
Вони зверталися до пунктів прокату авто в пошуках білого «Фіат Мареа», яке описав Марчелло. Працівникам навіть не доводилося перевіряти: цієї моделі не випускали від кінця 2000-х, і мови нема про те, щоби пропонувати клієнтам такий брухт. Лоїк із Софією мусили дійти гіркого висновку: не може кожен бути фліком, і вони сягнули власної межі навіть як на королеву Флоренції. Мабуть, контрабандисти орендували машину в одній із компаній Балаґіно. Basta cosi.[82]
Проте домовилися, що зранку ще раз об’їдуть найдорожчі готелі, бо мають новий об’єкт пошуків: кремезного блондина, який супроводжував мафіозі, хоча в них не було ні фото, ні особливих прикмет. А в розкішних готелях повно сорокарічних бізнесменів, які могли відповідати цьому описові. Вирішили, якщо нічого не знайдуть, того ж вечора повернутися в Париж.
— Ти спиш?
На порозі спальні стояла Софія. Ох, ця її манера заходити, не постукавши. Перший здогад нажахав його: вона прийшла кохатися. Другий був не ліпший: дружина хоче миритися. Він більше не міг насолоджуватися близькістю з нею. Їхні сварки, розлучення, їхня війна за дітей зруйнували колишню ніжність, перекреслили будь-які спільні переживання. Єдине, що вони ще могли поділяти, — це любов до Міли й Лоренцо, але мусили залишатися на значній відстані одне від одного, як на дуелі.
Насправді ж, після смерті Монтефіорі навіть їхня взаємна ненависть поступилася місцем порожнечі, у якій був свій шарм. Буддистське зречення? Атараксія[83] давньогрецьких філософів? Вони вже нічого не відчували одне до одного, і це, можливо, було єдине, що могло довго тривати в майбутньому.
— Я міркувала про ту «Мареа», — Софія сіла біля нього й поставила ноги між колон парапету.
Вона неквапно запалила цигарку. Лоїк зітхнув із полегшенням: просто невеличка нарада між розмовами зі слідчим.
— Автівку не орендували, й Балаґіно вона не належить.
— Звідки ти знаєш?
— Кожен приїхав на зустріч власним транспортом: мій батько, Балаґіно, той невідомий.
— І що?
Запах тютюну змішувався з пахощами ночі. Лоїк подумав про гіркий дим сільських вогнищ, що повзе долиною. Це тремтіння розжареного повітря завжди викликало в нього дивну радість. Запах смерті…
— Машину йому позичили в готелі. Безкоштовна послуга. У Флоренції її іноді пропонують клієнтам, чиї автівки поламалися. Завтра вранці обійдемо готелі, щоб це перевірити.
Запала тиша, яку порушувало ритмічне скрекотіння жаб. Серйозні, похмурі звуки, дисонанс. Тепер Лоїк побоювався, що Софії спаде на думку вдатися до спільних спогадів про все, що колись відбувалося в цій великій віллі, або — ще гірше — якось виказати приязнь. Інший варіант, не менш виснажливий: вона може почати співчутливо розпитувати про відчуття після «зав’язки».
Софія ж, цілком у своєму стилі повідомила останнє, що він міг би передбачити:
— Я спала з твоїм братом.
Лоїк здригнувся й нарешті глянув на неї. Незворушний, бездоганний профіль, ніби намальований однією лінією. І ці бісові азійські очі, що за будь-яких обставин надавали їй неоднозначності, загадкового й колючого виразу.
Лоїк відразу пригадав: його братик-мачо завжди нерівно дихав до своєї недоступної невістки. Вона втілювала все, чого він не мав: шляхетність, витонченість, снобізм. Але Софія — чим її міг привабити брутальний флік? Власне, досі Лоїк так і не дізнався, що їй насправді подобалося.
— Коли? — запитав він, як усі на землі рогаті чоловіки.
— Минулого вересня.