Не встигли гості привітатись із хазяїном, як у дверях з’явився відомий на весь город ефенді Мустафа, у чорній візитці, рябому лейбику, завішаному брелоками, та з закрученими вусиками на блідому виду. Тонкий, верткий, висмоктаний, він говорив якимсь надірваним голосом і без потреби сміявся. «Ну, чого сей приліз?» – скривився Джіафер, видимо, нерадий.
– Ха-ха! – сміявся Мустафа, і китиця на фезі в нього метлялась. – Дами наші прогнали мене. Марія Петрівна і Ольга Іванівна. Приходьте, кажуть, пізніше… підемо в сад… pour passer le temps…[15] весело буде… ха-ха!..
І за кожним разом, коли вимовляв із неможливим акцентом французькі слова, повертавсь на всі боки та позирав на присутніх.
Ефенді Мустафа розвалився на стільці і зараз почав розповідати дрібні новинки, які займали його товариство. Він дуже чванився тим, що бував у поліцмейстра, нотаря та начальника пошти, хоч там із його сміялися та гордували ним.
Розмова чогось не клеїлась.
Абдураїм більше мовчав або притакував, Джіафер видимо нетерпеливився, очікуючи Рустема, а софти уважно розглядали альбоми.
Коли врешті показався Рустем, Джіафер зразу налетів на нього:
– Знаєш, яка неприємність? Белял зрікся віддати нам шопу під театр. Послухав репетицію і сьогодні приніс свою відмову.
– Через що?
– Боїться… Небезпечне, каже, діло; що люди скажуть…
– Що ж тепер діяти? Доведеться шукати десь-інде.
Рустем був дуже стурбований.
– Ви таки думаєте виставляти п’єсу? – обізвався Абдураїм.
– Конче. Або що?
– Я б не радив сього робити. Ви висміюєте в ній наше духовенство… занадто гостро ставите жіночу справу.
– А ти думаєш, що се шкідливо? – глянув на його Рустем.
– Авжеж, шкідливо… Наш народ держиться поки що ісламом, слухає своїх імамів і поважає їх. А ви хочете зруйнувати його світогляд, його віру, хоч замість того нічого рівноцінного не даєте йому… Народ треба раніш підготувати… Дайте йому перше добрий мектеб, відповідний новим педагогічним вимогам, зробіть його письменним, дайте Коран на татарській мові, бо арабської він не розуміє й через се темний…
– Чекай, чекай! – захвилювався Джіафер. – Мектеб – діло добре, та ним усього не зробиш… Ти кажеш – іслам, Коран. А Коран каже, що жінка нижча від мужчини, що вона тільки для нього й сотворена, що її можна бити… У нас жінка в неволі, закутана, як маграмою[16], нашими ж забобонами, темна, безправна… Її треба вивести на шлях культури, зрівняти в правах із мужчиною…
Слово «культура» було любимим словом Джіафера, яке його трохи п’янило, від якого очі в нього починали блищати і йому робилося тепло.
Ефенді Мустафа вмішався в розмову, наморщив чоло і віддув губи.
– Ще Бокль написав книжку «Про залежність жінки». Жінка, каже Бокль… жінка не повинна залежати від чоловіка… ха-ха!.. Laissez faire, laissez passer!..[17] Ви подивіться на нашу татарку: нігті нафарбувала, спустила до п’ят штани, закуталась, як та копиця… Бр-р!.. От наші дами… Charmant!..[18]
Він заскакав на стільці, аж китиця від феза на йому заметлялась і забряжчали брелоки.
Рустем поглянув на нього зі злістю.
– Мілль, а не Бокль… Нічого Бокль такого не писав.
– Ах, pardon!
– Не мектеби поможуть нашій відсталості, – звернувся Рустем до Абдураїма, – бо що з того, коли народ читатиме байки про святого, який по смерті біжить із головою попід пахвою, а справжня наука – боротьба з темнотою. Мулли держать народ у темноті, бо їм се вигідно… Мулли затримують поступ, той світлий день, що сяє вже європейським народам. Проти них і треба боротися… Нам треба будити думку… Треба показати, як живуть інші народи, що вони не невірні, а старші брати, треба будити свідомість… Біда, що нас мало, роботи багато, а ворогів іще більше… Ну, та поборемось. Будемо творити літературу, організовувати інтелігенцію, міську і сільську, визволяти жінку з неволі… Покажем народові, хто йому ворог, хто друг… От європейцям – тим легше: у них жінка товариш, помічник мужчині, а у нас… Ну, я вас питаю, чи багато знайдеться наших татарок, щоб зважились прилюдно хоч би відкрити лице або навчились писати?.. Коли я одружусь…
– Не зразу, не зразу, – гамував Абдураїм, – треба рахуватися з тим, що батьки наші живі ще, що народ правовірний… Не знаю, чого ви нападаєте на іслам. Його тільки погано розуміють… Коран треба толкувати не так, як досі, а відповідно новим досвідам науки. Тоді одпаде усе те темне, проти чого обурюєтесь. Про се вже писали і Касум Емін, і Самібей.